Ким треба бути, щоб підвісити своє майбутнє на обставину, яка від тебе жодним чином не залежить?
Пам’ятаю, рік тому багато українців вірили, що Зеленський досягне висот за рахунок оточення. Ну тобто сам він маємо шо маємо, але довкола нього зберуться люди, які ухххх! На хвилі захмарного рейтингу не-лоха як рвонуть, як реформують, як проведуть радикальні зміни у темпі вальсу, як запустять у космос…
Ну запустили, чого вже там. Але не в космос.
Коли вони привели нашого оманського віслюка на прес-конференцію у справі Шеремета, це стало особистою трагедією для трьох ні в чому не повинних людей і особистою проблемою Вови, який одним виступом поставив хрест на свої легітимності всередині країни, поховавши себе як Гаранта Конституції.
А потім вони переконали Зеленського, що «перестать стрілять», мир на тарілоці і завершення війни – саме ті «фішечки», які забезпечать йому і перемогу на місцевих виборах, і переобрання на другий термін. Я не сумніваюся, що саме такою була ціна питання в очах Зе.
І от уже другий місяць він висить на гачку, пульт управління від якого повністю, добровільно і незворотньо переданий у руки путіна.
Час від часу путін пускає імпульси, щоб підбадьорити Вову і не дати забути про своє існування. І тоді Вові доводиться брехати, втягуючи у свою брехню верховне командування.
Тоді ми чуємо про «небойові втрати». І про нову методику врахування обстрілів, коли обстрілами вважаються лише ті, що призвели до смерті або поранення українських бійців. І чотири дні кусаємо губи, у безсиллі спостерігаючи за агонією пораненого бійця.
Але і ми, і Вова розуміємо, що це тільки квіточки. Ягідкою буде перший же масовий ракетний обстріл наших позицій.
Питання не у тому, чи він буде. Питання у тому – коли?
Заради того, щоб відтягнути трагедію на кілька тижнів, Зеленський вкидатиме у жерло російського паровоза все що завгодно. Вибори на окупованій території, воду в Крим, капітуляцію, другу державну…
Ті, хто це організував, прекрасно зіграли на психологічній особливості Зеленського: він не може визнати свою помилку. Він не може зупинитися, зафіксувати втрати і звернутися за допомогою до здорових сил всередині країни. Він як заєць у світлі фар, гнатиме до останнього, не в силах відскочити вбік, аж доки не розірветься серце.
Здавалося б, що нам до серця Зеленського? Це виключно проблема мами Рими і цього, як його, найвеличнішого вченого сучасності. Але біда у тому, що він за собою тягне до прірви всю країну.
Не знаю як ви, але я особисто не підписувалася бути заручницею психопата з комплексом Наполеона.