Від «Щедрика» до «Смерті»: останній дім українського Баха

Його «Щедрик» став світовим символом Різдва, однак, Микола Леонтович просив називати себе не більше ніж вчителем музики. Він написав понад триста мелодій, був неймовірним патріотом своєї справи та України, але донедавна лишався незаслужено забутим.

Ще чотири роки тому музей Лентовича, розташований у невеличкому селі Марківка Теплицького району Вінницької області, стояв зачинений. Тут протікав дах, особисті речі композитора припадали пилом, а місцеві жителі вже й почали забувати про легендарного земляка. Музей, який був заснований 1977 року, стояв занедбаним. Проте через рік все змінилося — будівлю відремонтували, експозицію оновили, і музей знову приймає відвідувачів.

Музей Миколи Леонтовича в Марківці

Тут є і панорамні фото місць, де жив композитор, і його піаніно, і відтворена вітальня та робоче місце, і дисплеї та інтерактивні дошки для знайомства з творчим доробком українського генія. А екскурсії в музеї проводяться під «Щедрика» та інші мелодії подільського генія.

Відтворена вітальня батьківської хати Леонтовича

Деко скрипки

Піаніно композитора

Облаштували музей в Марківці тому, що саме тут було вбито та поховано композитора. Загинув Микола Леонтович у батьківській хаті у власному ліжку за досі повністю не з’ясованих обставин. Наразі достеменно відомо про таке: в лютому 1921 року до батька композитора попросився на ночівлю чоловік, який показав документи «чекіста» Афанасія Грищенка. Коли всі полягали спати, він прокрався до кімнати Леонтовича та вистрілив йому в живіт. Що його підштовхнуло до цього, невідомо. Але коли на постріл прибігли батько та сестри пораненого — Грищенко зв’язав їх, погрожуючи зброєю. Потім він забрав годинник, чоботи, гроші, інші цінні речі та втік. В цей час Микола Леонтович стікав кров’ю, і все, що встиг сказати: «Батьку, я вмираю».

Рапорт про вбивство Миколи Леонтовича

Про подальші події лишилися уривчасті відомості. В архівних документах йдеться, що міліція вийшла на слід Афанасія Грищенка, коли той у складі банди грабував жителів навколишніх сіл. Одного разу зав’язалась перестрілка, під час якої його вбили. Але коли тіло Грищенка побачив батько Леонтовича, то не впізнав у небіжчикові вбивцю. Тому залишається невідомим, чи це був дійсно він.

Рапорт про розшук Афанасія Грищенка

При цьому в рапорті від 23 грудня 1921 року чітко йдеться, що повітовий агент Грищенко пострілом із гвинтівки вбив сина священика Миколу Леонтовича. У звітових документах убивця також фігурує як районний інформатор глави міліції Афанасій Грищенко. Тобто, підстави вважати, що композитора вбив чекіст, дійсно є.

Владі новоствореної СРСР було за що докоряти Миколі Леонтовичу. Композитор здійснив численні обробки українських народних пісень, обробляв і народні пісні інших народів, але не поставив на музику жодної російської, розповідають у музеї.

Творча спадщина композитора грандіозна — в нього було безліч шанувальників у тодішньому СРСР, а ще серед української діаспори Канади та США. У 1922 рік музика «Щедрика» навіть зазвучала в Карнегі-холі в Нью-Йорку. А тому просто замовчати його вбивство було неможливо. Радянська влада пішла іншим шляхом — вона намагалась зганьбити пам’ять про композитора. Раптом почали ширитися чутки, нібито Леонтовича вбив чоловік його коханки. Саме ця версія була офіційною аж до розпаду Радянського Союзу. І лише тепер з’явились факти, які дозволили дізнатись реальні обставини загибелі композитора.

Копія пластинки з мелодіями композитора у виконанні Хору імені Кошиці

У музеї розповідають, що Микола Леонтович відчував свою смерть. І так вважати справді є причини. Незадовго до вбивства він написав дві свої останні пісні — «Козака несуть» та «Смерть». В них композитор використовує народні голосіння за померлими та спів із закритим ротом. А ще перед смертю композитор всерйоз задумувався про еміграцію. В його речах знайшли два квитки для виїзду у Польщу. Імовірно, їх надіслав брат — Олександр Леонтович, який був там успішним оперним співаком. Відомо, що композитор не хотів залишати України, але, мабуть, його спонукало про це задуматись скрутне фінансове становище. Між тим як його брат за кордоном живу у достатку.

За життя Миколу Леонтовича цікавила лише творчість. Він навіть купував інструменти для музикантів за власні гроші. Це підтверджує один з експонатів музею — частина дека столітньої скрипки. Шматок обробленої деревини з візерунком прихований під склом — це один з найцінніших експонатів, хоча для пересічної людини не дуже цікавий. Леонтович подарував скрипку місцевому хлопчику Миколі Ткачуку, в якому побачив схильність до музики. Це трапилось незадовго до смерті композитора. Ткачук приїжджав до музею у 1977 році, коли його саме відкрили, і розповів, що цей подарунок перевернув усе його життя та підштовхнув до занять музикою. Щоправда, що за фах він собі обрав та ким став, невідомо. Тоді у нього не спитали, а згодом зв’язок із ним загубився.

Посмертний портрет Миколи Леонтовича

Сам же Микола Леонтович був музикальним новатором свого часу. Причому створював він свої «мікси», природно поєднуючи мелодії. Композитор з ювелірною точністю перетворював народні пісні на партії для цілого хору чи оркестру. За життя його навіть називали українським Бахом.

Могила композитора розташована неподалік від музею. І якщо кілька років тому вона була заросла бур’янами, то зараз обеліск оточений стелами з назвами обробок автора, а над ними, на фоні неба, височіють ноти славнозвісного «Щедрика».

Могила Миколи Леонтовича поблизу музея

Ігор Воловодівський