17 листопада 1663 року у Батурині посланці московського царя привезли гетьману Лівобережної України Іванові Брюховецькому статті додаткової угоди, за якою гетьманська влада поміж іншим зобов`язувалася:
— утримувати власним коштом окупаційні московські війська на території України;
— заборонити українським купцям продавати зерно на Правобережжі, де воно було дорожче, — таким чином реальний ринок збуту залишався лише на Московії, де збіжжя скуповувалося тамтешніми купцями задешево й потім перепродувалося за кордон;
— не вивозити горілку й тютюн в московські міста, адже це порушувало царську державну монополію.
Ця угода завдавала серйозного економічного удару по Україні, а крім того ще й політичного. Брюховецький довго сперечався, але йому нагадали, що гетьманом він став за підтримки Москви на «Чорній раді» чотири місяці тому. Без підтримки Москви «мудрий український народ» його б не обрав. Так що гетьман є московським боржником і час розплачуватися.
І Брюховецький підписав…
Далі події розвивалися по висхідній. Брюховецький поступово втрачав підтримку «мудрого українського народу», який швидко розчарувався у гетьмані, котрий на виборах обіцяв знизити податки, а зробив навпаки; обіцяв соціальну рівність, а зробив навпаки; обіцяв зменшити вплив олігархів (закреслено) козацької старшини, а зробив навпаки; обіцяв децентралізацію (закреслено) обмеження впливу влади гетьмана, а зробив навпаки.
Втрачаючи популярність серед «мудрого українського народу», Брюховецький мусив чим далі більше спиратися на Москву, а отже й більше залежати від неї. Відтак, через 2 роки після підписання Батуринських статей цар викликав Брюховецького до себе й змусив підписати ще одну «додаткову» угоду.
За Московськими статтями 1665 року українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьману заборонялось вступати у дипломатичні зносини з іноземними державами. Вибори гетьмана мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження.
Кількість московських військ в Україні збільшувалася, причому українці мали їх годувати. Їхні гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод й усі збори йшли у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському патріарху.
У якості «компенсації» Брюховецький «царською милістю» отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією.
Гадаєте, друзі, цей допис лише про події, що відбувалися 360 років тому? Зовсім ні. Це навіть і не про Брюховецького.
Розумний — зрозуміє. Дурню навіть розжоване до рота поклади — не ковтне.
…А Брюховецького народ розідрав на шматки. Той самий народ, який за 5 років (майже день у день) до того обрав його на «Чорній раді» гетьманом з криками «Лише не Виговський» та «Гірше не буде».
P.S.
Історія нічому не вчить, вона лиш карає за незнання уроків(с)
Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього.
~~~