Одна людина написала, що про шобло набридло, пишіть про героїв війни.
Ну ок, давайте про героїв війни.
Ярослав Журавель. Морпіх, розвідник.
3 роки тому, саме в ці дні, виконуючи завдання в інтересах свого підрозділу (пішов на порятунок поранених побратимів), отримав не найскладніше поранення (кульове поранення лівої ноги), з яким спокійно можна було вижити. 4 дні повзав з пораненням у чагарниках на відстані всього 500 метрів від свого підрозділу, надавав собі допомогу, його побратими бачили його живим з безпілотника. Але так його ніхто і не врятував.
В районі були всі сили і засоби для проведення пошукової операції, був підрозділ Ярослава — 137-й батальон морської піхоти, була артилерія, були дві групи спецпризначення.
Ярослав протягнув декілька днів на спеці і якби допомога прийшла, він би жив далі, знищував ворогів, ростив дітей і радував батьків.
Але операцію з порятунку не дозволили.
Хто? Питання приховане таємницею попри «взяття під свій контроль» і «розслідування ДБР».
На місці перебував начальник Генерального штабу Хомчак, якого Зеленський відрядив тримати ситуацію на контролі.
Сам Хомчак перекладає провину на комбата 137-го батальону Римаренка. Тобто Хомчак відбріхувався, але визнав, що заборона на порятунок Ярослава була.
Але хтось же саме тоді заборонив також і 2 групам спецпризначення, які перебували поруч, вийти в район, де загубився Ярослав і витягти його звідти.
А Сили Спеціальних операцій мають власну систему підпорядкування. Комбат-морпіх ними не керує.
Окремо хтось не дозволив/заборонив батальону Ярослава і сусідній артилерії перепахати позиції російських військ і під прикриттям бойових дій витягти Ярослава.
І досвідчений розвідник так і помер через ненадання допомоги.
Чому так сталося?
Достеменно невідомо.
Слідство блокується. Батько Ярослава в судовому порядку змушений примушувати ДБР визнати його потерпілим і проводити розслідування.
Хоч і просили про шобло не писати, але…
Саме в ті дні Зеленський перебував у переговорах з рускімі партньорамі. Зеленський потребував «всеосяжного перемир’я» перед осінніми виборами, він всі 3 роки до вторгнення постійно намагався показати: ваш Парашенка не міг зупинити війну, а я зможу!
І перемир’я заключили 24 липня. Тобто саме за тиждень до заключення перемир’я перемовини були у розпалі і саме в цей час Ярослав потрапив у біду.
І Зеленський постав перед вибором: врятувати Ярослава, розпочати обстріли ворога і штурмові дії батальону морпіхів, до якого Ярослав належав, віддати наказ під прикриттям штурмових дій витягти свого військового, але цим — зірвати переговори про перемир’я з рускімі.
І Зеленський вибір зробив.
На мою думку, він убив Ярослава шляхом відмови йому в порятунку, щоб не розізлити рускіх партньорів.
Далі Хомчак поїхав на місце і організував вбивство на замовлення шляхом заборони відповідним силам провести порятунок українського військового.
Повторюся, це моє оціночне судження. Але воно співпадає з думкою батька Ярослава і думаю, є близьким до реальності.
Я вважаю, це навіть не перевищення повноважень, а замовне вбивство з корисливих мотивів шляхом заборони на порятунок.
Якщо хтось віддав наказ убити журналіста і відрізати голову, то він розумів, що після відрізання голови журналіст помре. Так і тут, якщо хтось віддав наказ не рятувати пораненого військового, який декілька днів повзає на спеці, то він розумів, що військовий від цього помре.
Не перевищення повноважень, а пряме убивство.
А потім всі разом убивці домовилися оббрехати Ярослава.
— «Була заборона на те, щоб ходити в «сіру зону». Взагалі виходити за свої позиції й лізти туди, де за шість із половиною років усе нашпиговано мінами, де все прострілюється. Цю заборону порушили Красногрудь, Журавель і ще два матроси, які стояли на спостережному посту.
Четверо перебували на спостережному посту. І ось вони вирішили піти. Ініціаторами були Краснорудь і Журавель. Вони були класними військовими, пройшли війну, все вміли і знали. І ось вони пішли імовірно в розвідку, хоча їм ніхто не давав ніяких розпоряджень. Вони порушили всі накази, які були. Якщо ви хотіли почути, що сталося, – тоді я прямо це говорю.»(с) хомчак.
В словах цієї істоти прямо сквозить образа: «я заборонив військам воювати, вести розвідку, розгромив розвідку БПЛА, і всяку ініціативу, а вони полізли». Вуха стирчать образи Зеленського, що цей «негідник»-морпіх заважав миру з путіним. Думаю, ця всрата обідка істот керувала їхніми діями і під час того, коли вони вирішували чи рятувати Ярослава.
І хоча все це брехня, у Ярослава було бойове розпорядження на вихід, є люди, які його бачили на свої очі, а Ярослав Журавель був розвідником і це його посадові обов’язки — вести розвідку, організатори наділені владою зуміли оббрехати загиблого і зам’яти слідство.
Далі комбату Ярослава заткнули рота, товаришів по службі підбили поїхати до батька і брехати йому у очі, а самого Ярослава і його батька змішали з лайном на всю країну.
Саме в цей день 3 роки тому Ярослав повзав по чагарникам і вірив, що побратими його врятують.
Дата смерті 14-16 липня 2020 року. Толком ніхто і не знає коли він помер.
А далі з 16 липня по 22 липня 2020 року, батько Ярослава наявними для нього засобами зумів встановити всю картину і 22 липня написав заяву в ДБР і прокуратуру про скоєння злочину Зеленським і Хомчаком.
Також після загибелі Ярослава раптом з’явилося відео з безпілотника, зняте побратимами Ярослава, на якому він живий, надає собі першу медичну допомогу і чекає порятунку. Це відео просто вибухнуло у медіа.
І от після цього Зеленський, який «брав ситуацію під свій контроль», став перед величезною репутаційною проблемою.
І тут луцький «терорист» «захоплює заручників» на іншому боці країни. Увага суспільства перемикається, всі слідкують за діковінкою у Луцьку. Зеленський виринає із свого відпочинку і особисто веде переговори з терористом, дивує всіх закликом дивитися фільм «зємлянє», вся країна обговорює, що це за маячня — з цими «зємлянє», з тим, що президент особисто йде на вимоги терориста, — і не розуміють, що ця маячня і мала на меті всіх змусити її обговорювати і забути історію з Ярославом.
«Захопленням» терориста чомусь керує замість начальника Антитерористичного центру СБУ Руслана Баранецького, як передбачено законом в разі захоплення заручників, який має керувати одноосібно, керує якийсь дивний тріумвірат в особах Авакова, Баранецького і заступника керівника Офісу Президента Тимошенко, відповідального за шоу і пропаганду.
В результаті, «терорист» здався сам, потім його захоплювали з БТРом, вибухами і киданням гранат в переляканих заручників, а на відомому відео сам терорист, який вже здався, здивовано за своїм «захопленням» спостерігав збоку.
Потім «терорист», як виявилося з початку 2000-х років промишляв постановками злочинів (натурально провокаціями і імітаціями), і був на гачку у мусорів.
За власними ж словами, мріяв повернутися на зону, але бажано по серйозній статті, щоб бути там «в авторитеті».
В 2022 році отримав 13 років, провину не визнав, але від апеляції відмовився.
Потім 24 липня 2020 року відбулася ще одна медійна дрібниця — Шабуніну спалили хату, і Зеленський радісно кинувся висловлювати співчуття Шабуніну. Не батькам Ярослава, а якомусь нікту.
Ну а розслідування вбивства Ярослава, якого вимагав батько, так і не відбувається.
Його сім’я забута, його доньок Зеленський не запрошує і не обласкує як родичів, знайомих і «мімо-проходіл» інших героїв.
На щастя, сім’ю і доньок Ярослава підтримує багато небайдужих людей. Донька Ярослава навчається в ліцеї Богуна і готується стати смертю для ворогів.
От знову.
Хотів історію про героїв, але нажаль, зараз в Україні історії героїв важко відділити від історій шобли, через яку вони змушені ставати героями.
Вічна пам’ять Ярославу Журавлю.