Ви не повірите…

О, наша пісня гарна й нова. Нам знову вкидають ідею стіни, ями з крокодилами і відмежування Донбасу.

Так сталося, що за останні роки я спілкувалася з багатьма біженцями. Знаєте, який найбільший шок у людей, які виїхали з окупованих територій і вже котрий рік вростають на новому місці? Ні, не житлові умови, не пониження статусу, бідність, не хвороби, не тисячі інших побутових речей, які валять з ніг, навіть коли по черзі виникають, а коли всі разом…

Найбільш поширений коментар у різних областях: слухайте, у вас же повно вати. «Ну наче не виїжджали! Тут точно те саме, що у нас».

І я така руками розводжу: а що ви хотіли?
Ок, навіть якщо припустити, що у нас є області, населені виключно сєпарами. Де всі без винятку ненавидять Україну і мріють проїхатися танками по Хрещатику. От прямо всі до одного, жодного праведника, так що жгі, Господь.

І що з того, я вас питаю? Ану озирніться довкола себе. Сто процентів у вашому оточенні є класні, патріотичні, розумні люди, які не спілкуються з батьками. Які обірвали всі стосунки, тому що неможливо витримати зазомбованість старшого покоління.

Або люди, які перейшли на українську, хоча самі походять із російськомовних родин.

Або люди, які пішли воювати за Україну, попри прокльони рідні.

Звідки вони взялися у ватних, проросійських сім’ях? Зозуля підкинула?

Або вже хрестоматійний приклад Вітренка, який «Нафтогаз». Нагадати, хто така його мама, Наталія Вітренко, і яке її ставлення до України загалом і до співпраці з МВФ зокрема?

Не буває чорно-білих ідеологічних ландшафтів. Не буває статичної ідеології; там де ідеться про переконання, не існує вибитих на камені речей. Абсолютно все змінюється, бурлить, в одному місці прориває, у другому наростає.
Це все тонка жива матерія. І коли ми говоримо про втрачене з тієї чи іншої причини покоління, під «поколінням» ми маємо на увазі людей, які підросли від виборів до виборів, тобто за неповних п’ять років.

Зайдіть у клас до своєї дитини, подивіться на це покоління. Подивіться, які вони різні, підрахуйте на пальцях однієї руки адекватних батьків, поговоріть із вчителями – от, здавалося б, найбільш однорідна маса. Але ж ні! Це навіть не зайчики і білочки, це зайчики і кракени, іноді здається, що їх взагалі завезли з різних планет.

Неможливо передбачити, що вийде з цього варива. Єдине, життя дуже іронічне, і я не здивуюся, якщо турист, наприклад, спіткнеться, невдало впаде і в польоті зламає шию путіну. Чисто випадково, просто опинившись у потрібному місці у потрібний час.

Якби Мойсей був українцем, він би приніс на скрижалях одну-єдину фразу. «Ви не повірите…»

Тамара Горіха Зерня