Напівтемний коридор. Подоляк з кількома позитивними блогерами, Шурмою та Татаровим стояли біля кабінету віце-президента Єрмака.
Двері прочинилися, з кабінету вийшов згорблений Єрмак.
— Заходьте, — стишено сказав він.
Юрба заплелася в кабінет.
— Справа така. Блінкен привіз мільярд допомоги, але й подальші вимоги. У них там все стає жорсткіше, сенатори і Держдеп не згодні на допомогу, якщо не буде боротьби з корупцією та реформ. Посадка Коломойського їх не вразила, тому сьогодні їхнє НАБУ вручило йому нову підозру. Її розвалити не вдасться, там все гарно прописано, доказів купа, ми безсилі, — Єрмак здавався тінню.
— То що це виходить, що Бєня кави пити вже не буде, йому тепер віскі потрібно наливати?, — хіхікнув Подоляк.
— Скіпідару!, — заржав Татаров.
— Я б не сміявся. Не тільки у вас, пане Татаров, є папки на суддів та слідчих. У Ігоря Валерійовича теж є, і на нас. Тому нам зараз не весело. Але вдіяти нічого не можемо: не виконаємо вимоги по боротьбі з корупцією, реформи — не отримаємо допомоги. Я вже вчусь сідати на шпагат, а Володимир Олександрович вже навчився. Кулеба у повітрі сідає. Рєзніков умів…, — несподівано Єрмак зупинився, видно згадав, що Рєзніков уже не з ними.
— То що нам робити, шеф?, — запитав Татаров.
— Молитися…
— А чим це допоможе?, — запитав Подоляк.
— Я не знаю, але у нас цугцванг, а в Бєні подвійний цугцванг…
— Не буває такого. Ми виплутаємося. Поки візьмемо паузу, подумаємо, затишимося. Зробимо нову інформаційну стратегію: Зеленський — борець із корупцією, навіть Коломойського посадив, — сказав Подоляк.
— Так. Але глобально у нас цугцванг. Нам складно буде отримати владу знову, закріпитися. Ми вже не матимемо більшість у парламенті, не зможемо сформувати уряд. Президентство теж під питанням…, — якось апатично промовив Єрмак.
— Все буде добре. У нас все вийде, народ нас любить…, — вже не так впевнено сказав Подоляк.
— Добре. Працюйте. Всі вільні.
Всі чоловіки, мов хлопчики-горобчики, просунулися у яскраву стрічку між дверима та прочиненим отвором. В цей момент Єрмак згадав фразу свого друга: «Разом прийшли, разом і підемо», але чомусь вона тепер звучала як вирок. Як той вирок, яким обіцяв його друг стати для системи та старих політиків, а став для всього народу…