В Україні при Зеленському щодня крадуть 1-2 млрд. гривень

130
Політик, колишній міністр інфраструктури Володимир Омелян про Велике будівництво, інтелектуальний локдаун та майстрів боротьби із коронавірусом

Пане Володимире, давайте розпочнемо з Вами розмову з «Великого будівництва». Великого проекту президента Зеленського, який викликає гаму різних емоцій – від захоплення до різко негативного сприйняття. Останнє пов’язане з тим, що частина цього масштабного проекту фінансується із так званого антиковідного фонду. Ви – людина, яка добре розуміється на тому, що відбувається нині із інфраструктурою. Поясніть, це Велике будівництво чи, все ж таки, Велике крадівництво?

Ну, якщо згадувати цю історію починаючи з коронавірусного фонду, то я вважаю, що це великий морально-політичний прорахунок президента Зеленського і його уряду, бо не можна було будувати дороги за рахунок хворих, які не мають доступу до лікарень. Водночас, коли ми говоримо про саме Велике будівництво, чи Велике крадівництво (можна по-різному його називати), мене найбільше хвилює те, що ідея, з якою ми відроджували дорожню галузь, на що потратили багато зусиль, створюючи дорожній фонд, відновлюючи ринок, запевняючи бізнес, що держава буде чесним партнером і чесно платитиме за якісні послуги та якісні дороги, цього року практично руйнується. Руйнується з дуже банальної причини. Жадібність. І це не просто мої слова, це констатація багатьох експертів, які аналізують ринок, це констатація колишнього міністра фінансів і колишнього радника керівника Офісу президента пана Уманського. Усі вони одноголосно стверджують, що як мінімум 40 відсотків з дорожніх робіт цьогоріч зникає в «невідомому» напрямку. Це підтверджує і наш аналіз: зростання вартості дорожніх робіт цього року становило приблизно 57 відсотків, а в окремих випадках дороги здорожчали у два-три рази.

За рахунок чого? Чому вони подорожчали?

Є об’єктивні природні процеси. Коли ринок бурхливо зростає, сировина і всі складові будь-яких робіт стають дорожчими, бо зростає попит. Але таке здорожчання не може бути різким, воно зростає на 10-15 відсотків. А враховуючи той факт, що бітум цього року подешевшав на 40 відсотків, а складова бітуму в українських дорогах – мінімум 60 відсотків, дороги мали всі шанси стати у 2020-му дешевшими. А сталося навпаки. А якщо взяти до уваги, що близько 70 відсотків дорожніх робіт цього року – це середній та поточний ремонт, який вимагає набагато нижчу гарантію і менші вимоги до тендерних процедур, якості та швидкості будівництва, то постає питання: за що ми переплачуємо? Красиві ролики з квадрокоптерів та фото, які зараз заполонили ефір, не дають цілісної картинки. Адже в Україні 170 тисяч кілометрів доріг. Цього року збудують близько 4 тисяч, хоча обіцяли 6,5 тисячі. Це кілька відсотків від потреби, а коштувало нам це бюджетів усіх попередніх років разом узятих. За 2016-2019 роки ми витратили на дороги 115 мільярдів гривень і збудували понад 9,2 тисячі кілометрів. Цього року було витрачено 120 мільярдів і збудовано 4 тисячі кілометрів, зараз обіцяють нагнати всілякими відео та приписками до 6 тисяч.

Тобто доріг зробили в півтора рази менше, а грошей витратили більше, ніж за три роки, правильно?

Приблизно так.

А що взагалі змінилося з українськими дорогами, українськими аеропортами та залізницею з часу приходу Зеленського у президентське крісло? Бо я пам’ятаю, як Володимир Олександрович обіцяв упродовж п’яти років його каденції залучити в українську інфраструктуру 20 мільярдів гривень. Збільшити кількість аеропортів до 15-ти, побудувати 24 тисячі кілометрів доріг, забезпечити роботою 5 морських портів. Що із цього вийшло, а що – ні?

Якщо говорити про Велике будівництво саме доріг, хоча це скоріше Великий ремонт, якщо говорити максимально толерантно, без хештегів, то тут ще справи більш-менш непогані. Дороги будуються і я дуже втішений, що наша справа, за яку нас так критикували, отримала продовження, що вони взяли наші інструменти і будують далі. А от інші аспекти Великого будівництва –суцільний провал. Бо коли ми говоримо про будівництво шкіл, садочків, лікарень, які нам обіцяли, ці об’єкти в стані 50-60 відсотків готовності. Коли ми говоримо про аеропорти – це просто смішно, бо за останній рік не відбулося жодного прогресу. Злітну смугу одеського летовища, яка була готова до здачі в експлуатацію ще наприкінці 2019 року, вони планують, у кращому випадку, здати тільки наступного року. Про летовище в Дніпрі всі забули, там якийсь стоїть самотній екскаватор і робітник невідомо для кого копає якусь яму. Щодо будівництва летовища в Мукачево та Ізмаїлі, до якого ми готувалися – жодного прогресу. Щодо морських портів… Думаю, що там повне нерозуміння морської галузі. Існуючі морські порти України здатні перевалювати порядку 250 мільйонів тонн, а цього року вони перевалять близько 160 мільйонів тонн. Тобто є ще дуже великий резерв і нема нагальної потреби будувати нові порти. Але і тут нічого не зроблено. Тобто, було дуже багато галасу, а результати роботи і Міністерства інфраструктури, і уряду, і самого президента Зеленського дуже скромні.

У травні цього року, коли пройшла перша хвиля пандемії, Зеленський назвав себе і Дениса Шмигаля майстрами боротьби із коронавірусом. Як би ви охарактеризували нинішніх президента та прем’єра, зважаючи на останні події у державі і те, що ми перебуваємо на піку другої хвилі пандемії?

Знаєте, я просто процитую слова нинішнього соратника президента Міхаїла Саакашвілі, який чітко констатував, що Україна летить у прірву. І щодо економіки, і щодо пандемії коронавірусу. На жаль, це об’єктивна реальність. Цей уряд абсолютно провалив підготовку до пандемії і далі її провалює. Жодних висновків не зроблено і таке враження, що ми тепер від Різдва чекаємо дива – що не тільки Син Божий народиться, а й пандемія сама собою кудись зникне. А дива ж не відбудеться, пандемія триватиме і наступного року. І такі «винаходи» уряду як тотальний локдаун ще більше вдарять по вмираючій економіці. Уряд не зробив жодних висновків з підготовки медицини. Як би там не було, за вісім місяців можна було закумулювати ресурс (а він був у антиковідному фонді), провести всі процедури і, так само як будуються дороги, забезпечити українські лікарні: зробити в базових лікарнях необхідний ремонт. Цього не зроблено і не робиться. І особливо сумно робиться, коли бачимо проект бюджету на 2021 рік, де на вакцини, необхідні для того, щоб зупинити поширення хвороби, виділено лише 2,5 мільярда гривень при мінімальній потребі наступного року в 40 мільярдів гривень. От і питання: що ми будемо робити далі? Через місяць, два, три? Бюджет тріщить по швах. Наступний бюджет нереалістичний. А жодних висновків, жоднї корекції не відбувається.

Міністр охорони здоров’я Максим Степанов зізнався, що карантин вихідного дня не виправдав сподівань влади – кількість захворюваності не зменшується. При цьому влада по-різному трактує розвиток подій. Арсен Аваков наполягає на повному локдауні в найближчі дні. Володимир Зеленський радиться зі всіма, що робити далі, і обіцяє по 8 тисяч гривень власникам малого бізнесу. На вашу думку, якими зараз мають бути дії нинішньої влади?

Перша ознака ефективності влади – наявність стратегії та узгодженість позицій. Вже півтора роки українська влада – президент, уряд, монобільшість – нагадує якийсь сільський хор, де співають наче одну й ту саму пісню, але кожен на свої слова і мелодію, тож виходить какофонія і важко зрозуміти, що відбувається. 23 листопада Зеленський заявляє, що карантин вихідного дня спрацював блискуче. 30 листопада пан Степанов заявляє, що карантин вихідного дня не спрацював, не мав жодного ефекту, крім негативного впливу на економіку, і його треба припиняти. Міністр внутрішніх справ наполягає на негайному введенні локдауну. Депутати і Кабмін не можуть визначити коли це «негайно» – сьогодні, завтра, на Різдво чи взагалі невідомо коли. відсутність розуміння реальної ситуації приводить до хаосу в рішеннях, які виносить українська влада. І це має виключно негативний вплив як на українських громадян, які розуміють, що в кризовій ситуації нема на кого покластися, так і на українську економіку, яка замість того, щоб бути підтриманою урядом, летить у прірву.

Ви згадали про дії уряду. Уряд Дениса Шмигаля вніс на розгляд Верховної Ради проект бюджету на наступний рік у другому читанні. При цьому цей уряд працює без програми дій, яку, відповідно до Конституції України, має затверджувати парламент. Двічі нинішній прем’єр робив спроби отримати імунітет у парламенті, але йому це так і не вдалося, попри існування монобільшості, голосів якої мало б вистачити для затвердження Програми уряду . Чому? І як може планувати майбутнє держави уряд, який не має програми дій? За якими маркерами оцінювати успішність уряду Шмигаля?

Якщо подивитись на поточну ситуацію, то уряд Шмигаля вже пережив уряд Гончарука за тривалістю перебування при владі. Треба віддати їм належне щодо політичного виживання. А якщо говорити про системні базові речі, вони справді відсутні. Маю свою думку щодо того, що відбувається в державі. Я притримуюсь позиції, що Зеленський просто грає роль президента України за підписаним ним контрактом, тоді як його спонсори безжально грабують країну. І це основна мета дійства, яке ми бачимо і в інформаційному полі, і на рівні владних рішень. Просто створити хаос, щоб люди ганялися за дешевим хайпом, коментували все підряд, а в цей час вони щодня крадуть один-два мільярди гривень і кладуть їх у кілька приватних кишень оточення Зеленського, а можливо і самого Зеленського.

Щодня по одному мільярду гривень? Я правильно зрозумів? Це за рік виходить 365 мільярдів.

Так. Це мінімум, що я бачу. Це цифри, які озвучує оточення Зеленського. Пригадайте, екс-міністр фінансів і колишній радник Єрмака Уманський чітко назвав дві позиції, на яких відбувається масове розкрадання. Це «скрутки» ПДВ, на яких бюджет щомісяця втрачає мінімум п’ять мільярдів гривень, тобто за підсумками року – 60 мільярдів, і крадіжки на Великому будівництві – за його оцінками порядку 40-60 мільярдів. Йдемо далі і згадуємо, що на митниці у нас жодних позитивних змін не відбулося. Більш того, минулого тижня пан Саакашвілі чітко заявив, що корупція на митниці зросла в 5-6 разів і сягає 150 мільярдів гривень. Беремо нижні показники озвучених цифр і це вже 200 мільярдів гривень. Йдемо далі. Пан Дубінський у своєму телеграм-каналі днями повідомив, що частка збиткових держпідприємств зросла на третину. Можна сміливо говорити, що втрати від цього для бюджету – порядку 15-30 мільярдів гривень. Йдемо далі. Енергоринок. Я думаю, що на нафті, газі, електриці держава і платники податків втрачають не менше 30 мільярдів. От вже 250 мільярдів гривень. Йдемо далі. Бурштин, золото, корисні копалини, інші цікаві речі – це ще мінімум 10-15 мільярдів гривень. Я навіть не буду згадувати прокуратуру, суди, правоохоронні органи, які там рішення виконуються і яка мотивація цих рішень буває, що це фактично додатковий податок на бізнес. Тобто, тільки за такими глобальними схемами держава щороку втрачає мінімум 300 мільярдів. Думаю, цю цифру можна легко подвоїти, але, щоб не бути популістом, лишімось на ній. Так от 300 мільярдів – це фактично кожного робочого дня мінус мільярд. це катастрофа для будь-якої держави – Австрії, Німеччини, інших розвинених демократій, а для України це трагедія.

Тобто, ми чекаємо транш від МВФ на 2,9 мільярди, а у нас у державі крадуться 10 мільярдів доларів.

Так, як мінімум. Тому стає зрозумілим, чому такий високий приз і за політику, і за перемогу на президентських чи парламентських виборах, готові викласти легко 100, чи 200, чи 300 мільйонів доларів. Бо вони розуміють бізнес.

А міжнародні фінансові інституції бачать це? Вони розуміють що робиться в Україні?

Звісно розуміють. Ці ж гроші не роздаються кожному українцю по тисячі гривень, вони акумулюються у десяти, максимум двадцяти багатих українців. За підсумками дорожнього будівництва ми цього року будемо мати доларового мільярдера і кількох гривневих мільярдерів. І ще матимемо схожі історії в інших секторах економіки. І це не Робін Гуди, вони крадуть гроші для себе особисто. І ці гроші неможливо ховати по підвалах, вони осідають на рахунках, виводяться за кордон. Це дуже легко відслідкувати транзакціями, це помітно.

Запитання від наших глядачів. Запитання від Романа Остащука: «Чи варто очікувати, що кошти, призначені для хворих на COVID-19знову пустять на дороги?»

Очікувати можна все що завгодно. Тим більше, що я не розумію джерел фінансування Великого будівництва наступного року. Бо бюджет виглядає дуже зле, і в нього вже нема того резерву міцності, який ми закладали ще за часів Порошенка, його практично вже проїли. І я не виключаю, що оскільки вже, скажімо так, інструменти освоєні на дорожньому будівництві, буде велика спокуса оголити всі інші фронти, а кинути основний масив на будівництво. Забувши про оборону, про медицину, про інші речі.

Запитання від Дмитра Полтавського: «Чи варто очікувати позачергових парламентських та/або президентських виборів у 2021році? «

Я б всіляко агітував за дострокові вибори. Я вважаю, що кожен день перебування Зеленського при владі збільшує обсяг катастрофи для України. Нам завдається непоправна шкода не тому, що хтось краде, а тому, що обкрадається сама перспектива і можливість нормального розвитку. Те, що Зеленський і його команда наробили з Україною, нам доведеться виправляти мінімум два-три роки. І тільки після цього зможемо говорити про нормальний розвиток України як такої. Якщо почекаємо ще рік-два, коригування і повернення на базові показники забере вже п’ять років.

Запитання від Зіни Трацевської: «Уряд взагалі не бореться з коронавірусом? Завдяки їхнім помилкам малий і середній бізнес будуть банкрутами».

Думаю, уряд пустив це на самоплив. Вони сильно розслабилися після першого локдауну, бо їм здалося, що цим квазімудрим рішенням вони перемогли коронавірус і хвороба пішла на спад. Насправді це був тільки початок. І зараз ми спокутуємо помилки Зеленського. Другий фактор, що вони взагалі не займаються економікою. Вони просторікують про ті вісім тисяч гривень допомоги. По-перше, дай Бог, щоб ФОПи це отримали, а по-друге, ФОПу, який реально працює, ці вісім тисяч не вистачить навіть покрити борги по оренді, я вже не кажу про інші їхні втрати. Ми не бачимо з боку уряду збалансованого підходу до того, як діяти в цій ситуації. А повертаючись до теми 300 мільярдів на рік, цих грошей цілко вистачило б, щоб закрити існуючу в бюджеті дірку на 150 мільярдів, а ще 150 мільярдів можна було б роздати людям. І тоді ФОПи отримали б не вісім тисяч гривень, а 80 тисяч.

На тлі очевидної кризи управління у державі, складної епідеміологічної ситуації, економічної кризи ми спостерігаємо і за повзучим реваншом колишніх. Напередодні Дня Гідності і Свободи лідери Майдану отримали запрошення на допит у Державне бюро розслідувань. ДБР відкрило кримінальне провадження щодо можливого державного перевороту за позовом колишнього заступника генпрокурора часів Віктора Януковича Рената Кузьміна. Чи можна говорити, що пасивна позиція президента Зеленського у цій ситуації відкриває ворота в державу для реваншистів, а через них і Росії?

Я вважаю, що є дві найбільші групи впливу на Зеленського. Перша – його друзі-корупціонери, для яких єдиною метою є тупо красти все, що бачать. І друга – проросійська, яка має за мету знищення України як такої. Для проросійської групи одним з подразників, безумовно, є символи того, де вони зазнавали поразки. Це символи Майдану, волонтерів, української армії, славних сторінок історії України і гірких сторінок, в тому числі Голодомору. Тому і відбувається масований і системний наступ на всі ці речі, щоб вони просто зникли як такі з пам’яті народу. Проросійські сили не зупиняються. Навпаки, користуючись пасивністю Зеленського в цьому питанні, бо він чистий совок і взагалі не розуміє що таке Незалежна Україна, вони стараються максимально вичавити або скомпрометувати досягнення України. Цим свого часу займався і пан Янукович, і деякі інші пани, але їм нічого не вдалося. Зеленському теж нічого не вдасться.

Запитання від Василя Десяка: «Як там дебати з Лещенком? Омелян може тільки критикувати чи боїться незручних запитань?»

Я до цих дебатів завжди готовий. Особливо щодо Укрзалізниці. Але після моїх публічних виступів щодо Укрзалізниці Лещенко просто припинив коментувати. Я вважаю, що УЗ просто вбивається на очах. Я ще 2017 року публічно виступив проти корупції у цій компанії, проти її нищення. З того часу нічого там не змінилося. Тільки стає їй дедалі гірше працювати і жити.

Ну, Укрзалізниця нещодавно повідомила що вони почали перефарбовувати вагони.

І повернули підстаканники в потяги. Думаю, що це дві великі реформи і безумовне досягнення нової команди за три місяці її перебування на своїх позиціях, з зарплатою в кілька мільйонів гривень.

Запитання від Валентини Романишиної: «Таке враження, що уряд для покращення життя народу нічого не робить, а думає лише про те, як збагатитися. А президент лише знімає відосики і запевняє, що все буде добре. Але кому буде добре?»

Тут проблема в самій психології людей, яких ми обираємо. Вони, після потрапляння на посаду, чомусь вважають, що він може бути в понеділок – бізнесменом, у вівторок – президентом чи прем’єром, у середу – просто якимось фрілансером чи актором… І це все можна об’єднувати в одній людині. Не можна. Якщо ти посадовець, тим більш високопосадовець, ти повинен займатися своєю роботою і в тебе має бути місія. Бо державний чиновник високого рангу – це не є людина, яка просто відпрацьовує свою зарплату з 9-ї до 18-ї. це має бути людина з баченням і людина з бажанням змінювати свою державу. А з такими людьми нам не дуже щастить. У нас був певний період піднесення, а зараз знову понабирали «галайську з вокзалу» і маємо з цим великі проблеми.

Ситуація, в якій ми знаходимось зараз, чимось нагадує ситуацію часів президентства Ющенка. Коли всі регіонали після Помаранчевої революції повтікали за кордон, а потім поступово почали повертатися в країну і готувати реванш, який спершу завершився парламентськими виборами 2007 року, після яких прем’єром став Віктор Янукович. А потім – приходом Януковича у президентське крісло? Чому, на вашу думку, ми вдруге потрапляємо практично в одну й ту ж ситуацію?

Я все ж таки виходжу з того, що кожен Майдан робить нас міцнішими і робить нас інакшими. Так, історія часто повторюється, але історія рухається по спіралі. Інакше ми б ніколи не вийшли з печер і досі полювали б на мамонтів, навіть якщо б вони вимерли після льодовикового періоду. Я переконаний, що період Ющенка мав важливе значення для української державності. Якби Ющенко тоді не розбудив людей питаннями національної ідентичності, зокрема питанням Голодомору, невідомо, скільки б добровольців пішло на фронт 2014 року захищати Україну. Велика заслуга Ющенка, що він це зробив навіть коли його нищили морально і духовно.
Щодо нинішньої ситуації, трагедія багатьох українських президентів в тому, що вони часом не можуть визначити для себе правильний пріоритет і зрозуміти, що президентська робота, як будь-яка чиновницька, це нудно, довго, але якщо ти знаєш що робити, куди ти йдеш, ти завжди досягаєш мети. У випадку Зеленського, багатьох інших людей – естради, інших жанрів, – які пробували себе в політиці, ми бачили, що вони видихаються дуже швидко. Спочатку: ми хочемо все змінити, ми вміємо все змінити, ми точно все змінимо… А потрапляють у політику – пів року, кілька днів, максимум до року і все. Зеленський насправді так і не зреалізував себе як президент. І у нього вже немає жодного шансу себе зреалізувати, бо він вигорів. Він вже зник як людина. Людина, яка могла б генерувати добре, якщо б хотіла. Це унікальний випадок в історії, коли вперше український президент мав усі повноваження для будь-яких реформ. І що б добре він не робив, йому б аплодували, його б підтримували. Усі на це чекали, а він цього не зробив.

Останнім часом я дуже часто ставлю нашим гостям запитання щодо можливості Майдану для Зеленського. Чи вірите ви в таку можливість?

Об’єктивно – вірю. Тому що все, що коїться навколо, стільки проблем у звичайних людей, у бізнесу, у всіх верств населення… Такого не було за всі останні 30 років. І вперше ми маємо настільки слабку владу, що навіть для олігархів, яких на початку все влаштовувало, це стає кайданами. Тому я вірю в Майдан, у те, що цим достроково закінчиться його правління. Але спрогнозувати коли це буде я не можу. Досвід свідчить, що це буває миттєво, спалахує з сірника, коли ми цього не чекаємо.

Тобто, ви переконані, що президент Зеленський п’ятирічний термін не відбуде.

Як сам Зеленський казав, я зуб даю.

Давайте поговоримо про вашу справу про начебто недоотримання державою понад 30 мільйонів гривень. Хоча це було рішення не особисто Володимира Омеляна, а колегіальне рішення. Знаю, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура передала цю справу до суду. Як ви збираєтесь захищатись?

Я вже захищаюсь. Завтра мало бути судове засідання, але мені повідомили, що суддя захворів і його перенесли на пізніший час. Тобто, судовий процес почався. Ця справа має значення не лише для мене, хоча це дуже серйозне звинувачення. Вона має значення для будь-якого чиновника і будь-якого бізнесу в Україні. Бо це прецедент, коли вперше намагаються засудити за реформу. За дерегуляцію, за зниження податкового тиску на бізнес. І при тому, що показники галузі суттєво зросли це вважається помилковим, вважається, що це збиток державі і бюджету. За такою логікою будь-яке підвищення зарплат, чи зниження тарифів, чи полегшення роботи ФОПів – це теж злочин, за який треба кидати в тюрму.
Це дійсно було колегіальне рішення Кабміну. Більше того, воно було прийняте на прохання всіх бізнес-асоціацій, які працюють в Україні, підтримане українськими парламентарями. Але чомусь НАБУ це не сподобалося. У мене перед початком цієї справи була коротка зустріч, на якій мені пояснили, що якщо ти не припиниш критикувати Зеленського, ми тебе посадимо. Або припиняй критикувати і отримаєш гарну посаду і все у тебе буде гаразд і про справу забудуть. Прикро, що НАБУ є інструментом для таких політичних торгів, але я такі торги вести не буду. Тому я суджуся.

Ви вже згадали про те, що це було колегіальне рішення Кабміну. А ваші колеги по уряду якимось чином вас підтримують у цій ситуації? Зрозуміло ж, що не ви один приймали це рішення і є люди, які мають розділити хоча б моральну відповідальність за нього.

Безумовно. І ми їх запросимо до судового процесу в якості свідків. Більш того, у нас є всі стенограми і протокольні рішення Кабміну та інших органів влади. Тут наша правова позиція чиста і ми за це не переживаємо. Але я розумію, що в нашій державі, якщо буде бажання, можемо легко перетворитися на Білорусь, де за будь-яким надуманим приводом опозицію кидатимуть за ґрати. Але ми цьому не дамо відбутися.

Ви вже згадали про те, що доволі жорстко опонуєте Володимиру Зеленському, згадали про натяки від НАБУ щодо зменшення цієї критики. Чи виходили до вас з найближчого оточення Зеленського з рекомендаціями спокійніше коментувати його дії в соцмережах. Адже ваші пости дуже добре читаються і поширюються, ви конструктивно критикуєте президента – з цифрами та фактами. Ви один з фахових опонентів уряду Шмигаля і президента Зеленського. Чи була якась розмова, що в обмін на те, що ви припините цю критику, ви будете спокійніше почуватись у цій державі?

Власне це й була пропозиції від найближчого оточення Зеленського. Вони були однозначні: ти припиняєш критику – отримуєш посаду і проти тебе немає жодної кримінальної справи. Ти продовжуєш критикувати – ми тебе посадимо. От і весь торг.

Зрозуміло. Дивіться, ми говоримо, що минуло вже півтора роки відтоді, як Зеленський прийшов до влади. Що йому вдалося? Що не вдалося? Чи є в президентстві Зеленського щось, чим може пишатися Україна і він сам як президент?

Думаю, він мав би сам об’єктивно оцінити ці півтора роки і в новорічному зверненні підсумувати свою діяльність на посаді. Щонайменше – свої успіхи, бо президенти люблять говорити про успіхи. Але якщо говорити про його досягнення з точки зору простих українців, то проривів, на превеликий жаль, не сталося. А він обіцяв змінити українську реальність. Він обіцяв, що все буде по-іншому. А на жаль не зробив. Я радий, що будівництво українських доріг продовжується, бо це важливо. Інфраструктура має системно будуватися протягом десятиліть, тоді ми будемо мати нормальну якість. Я радий, що проголосували закон про концесію, бо це єдине, чим хвалиться Зеленський вже півтора роки, хоча підготували цей закон ми, а вони тільки проголосували. Шкода, що після тих морських портів, які ми підготували, – Ольвія та Херсон – жодного іншого концесійного проекту не відбулося, але після Зеленського продовжимо. Щодо всього іншого, я не бачу досягнень. На жаль, Україна зупинилась у своєму розвитку. І це дуже прикро, бо всі країни йдуть уперед, а ми знову чухаємо потилицю і думаємо не про те, як освоїти якісь нові технології забезпечувати нормальне життя українців, а про те, як нам позбутися Зеленського і де взяти нового президента.

Марина Тонко питає: «Володимир Омелян створив дорожній фонд, завів Ryanair в Україну, розблокував заблоковані РФ українські порти в Азовському морі, розпочав концесію тощо. Попросіть пана Володимири назвати три досягнення нинішнього керівництва Міністерства інфраструктури».

Я утримаюсь від коментарів. Бо якщо я можу легко критикувати Зеленського, то мені не дуже хочеться критикувати свого наступника. Це його особистий політичний вибір. Коли ми з ним знайомилися, я йому одразу радив подумати, як, з якими результатами він буде йти з цієї посади, про що зможе сказати: «Це зробив я». Бо це питання, яким завжди переймався я сам. І я радий, що ми зробили велику справу з лоукостами, зробили дорожній фонд, зробили багато інших хороших речей, які фахівці знають і пам’ятають. Не все вдалося, але були яскраві перемоги.

Дякую. Останній місяць Україна живе в умовах політичної кризи. Непрості відносини у Зеленського складаються із Конституційним судом. Президент погрожує вирішити жорстко вирішити ситуацію із КС. Але попри всі розмови ситуація не вирішується. Як думаєте, чи розуміє Зеленський наслідки конституційної кризи, в яку він заводить Україну?

Я просто нагадаю слова нинішнього «слуги народу», які він сказав ще коли був журналістом, що жодної кризи немає, влада просто краде наші гроші. Я вважаю, що у випадку з КС, що б не говорили антикорупціонери, є пряма роль Зеленського. Він спровокував це рішення, воно з ним було узгоджене, про це прекрасно знав Єрмак, що Конституційний суд після місцевих виборів ліквідує основні стовпи антикорупційної інфраструктури. Для них тут не було жодного сюрпризу. А потім, коли побачили, що тиск громадськості і Заходу є надто сильним, вони перелякались. І почалося оце смішне мельтішіння Зеленського по всіх каналах, де він грозив КС усіма земними та небесними карами. І що? Вже який тиждень ситуація не вирішена. Хоча говорилося, що буде вирішена вже наступного дня. Ми не бачимо жодних корекцій. Нас тільки годують обіцянками, що депутати ось-ось приймуть якийсь законопроект, який насправді не відповідає жодним вимогам.Мені не було комфортно, як міністру інфраструктури, в ті часи заповнювати декларацію, не було комфортно відбиватися від нападок, не було комфортно коли мої випадкові помилки подавали як величезні злі умисли і я був єдиним міністром, справи якого тоді передали в суд. Але я погодився на ці правила гри.
А що зробив Зеленський і його зондеркоманда? Вони вирішили просто ці правила гри скасувати. Пам’ятаєте, був такий Янукович, який любив розповідати, що «балалайка два струна – я хазяїн вся страна». От Зеленський вирішив, що у нього теж є ця балалайка, на ній дві струни, і він буде виконувати будь-яку мелодію будь-яким органом свого тіла. Я думаю, що це не вдасться зробити, бо всі ці експерименти ведуть до одного – до катастрофи особистої політичної кар’єри Зеленського со товаріщі і, на жаль, до трагедії для України. Бо нам доведеться знову відбудовувати свої відносини з Заходом, пояснювати, що, вибачте, у нас був не зовсім адекватний президент, але він вже пішов і от зараз адекватна влада і давайте будемо знову дружити.

Серія запитань від наших глядачів. Владислав Рубан питає: «В існуючій ситуації у країні, які першочергові кроки мають бути для виправлення ситуації в економіці, які політичні кроки треба зробити?»

Я вважаю, що не має бути жодних інших заходів крім економічних. І коли ми говоримо про бюджет 40-мільйонної держави в 40 мільярдів доларів, це просто смішно, це ні про що. Бюджет має бути мінімум удвічі-втричі більшим. Я завжди кажу: ви будете бачити, чи є за вами щирою влада, коли розповідає про боротьбу з корупцією, тіньовими схемами, ростом ВВП, по бюджету України. Якщо він зростає на десятки відсотків щороку – влада робить правильно і справедливо. Якщо він повзе або падає – вас знову дурять і обкрадають, вам знову брешуть. Зараз питання №1 – питання економічної міцності держави. Маючи сильну економіку ми можемо будувати сильну армію, якісну освіту, сучасну медицину. Не маючи сильної економіки – це все вологі мрії підлітків.

Запитання від Миколи Клавсенка: «Чи вважає пан Омелян, що Велике будівництво допоможе розвитку України, чи це пуста трата грошей і піар для президента?»

Ми ж розуміємо, що все це затівалося як піар. Президенту вклали в голову, що Велике будівництво робили Сполучені Штати у 30-х роках минулого століття, що воно спрацювало і люди вас підтримають, що б ви не робили, якщо будуть дороги. Це неправда. Люди не вважають, що якісні дороги це подвиг. Так, вони вимагають якісних доріг, і це правильно, і якісні дороги мають бути по всій країні. Але це обов’язок влади, а не якесь досягнення. І зелені зрозуміли це на місцевих виборах. Вони бігали з табличкою соцопитування: дивіться, Велике будівництво, дороги підтримують 90 відсотків усіх українців… А скільки підтримало Зеленського? Менше 15 відсотків. А у великих містах менше 5 відсотків. От і вся відповідь. Тобто, це великий пшик.
Щодо економічного ефекту. Ми чули розповіді, що в рамках Великого будівництва буде створено 150 тисяч робочих місць. Скільки створили? З приписками 22 тисячі. Будівництво доріг вже не дає того ефекту, який давало сто років тому. Тут вже задіюється мінімальна кількість людей. Тут вже питання в техніці, яку ми, на жаль, імпортуємо. Тут питання в бітумі, який ми імпортуємо. Імпортна складова дуже висока і якщо ми когось і годуємо, то не завжди свій бізнес і своїх громадян. Але якісні дороги потрібні, бо якщо не буде доріг – не буде економіки, буде припинена логістика всередині держави, а це кінець держави. Рим починався з доріг.

Запитання від Ольги Пріщук: «Чому ви тільки критикуєте владу замість того, щоб взяти справу у свої руки і допомогти Україні пережити цю кризу? От щоб ви зараз зробили на місці президента та уряду?»

Я критикую тому, що зробив достатньо багато на своїй посаді. Я отримав результати президентських і парламентських виборів і зрозумів, що народ хоче чогось іншого. Тепер, коли народ попробував цього іншого, я розумію, що багато хто вже чухає потилицю і думає, що давайте вже вертатися на круги своя. Те, що можна порадити Зеленському – повністю поміняти свою команду. Будь-яка реформа починається з людей. З такими товаришами, яких він понабирав в уряд і в своє найближче оточення в особі глави Офісу та його радників, він заїде в глуху стіну. Після цього мають бути чіткі акценти на точку росту економіки, чого близько немає в українському бюджеті на наступний рік. Вони хочуть мати зростання в 4,6 відсотка. За рахунок чого? Все одразу не росте. Визначтеся. Чи це має бути сільське господарство, чи дороги, чи хай-тек, чи ІТ. І скажіть людям, що ми в першу чергу інвестуємо в це, бо все одразу не вдасться. І тільки після цього має бути третій етап роботи будь-якого керівника. Це постійний контроль за виконанням своїх доручень. Якщо ви погодили план дій, то маєте контролювати кожного божого дня: що зроблено за добу. У Зеленського цього і близько немає. Він приїхав, зняв якийсь відосик, щось пообіцяв і поїхав. І або думає, що воно зробить саме собою, або і не думає ті обіцянки виконувати.

Запитання від Ольги Тимощук: «Чому наші люди так люблять прості відповіді на складні питання, чому голосують за популістів? І яка на те рада?»

Це людська психологія. Не можна вимагати від людей брати щоденну участь у житті держави. Ми ж з вами не до кінця розуміємо як працює телефон або телевізор? Ми просто кажемо: класно, що це є, вау! Такий само «вау-ефект» має створювати влада. Але для того, щоб вона його створювала, ми повинні голосувати відповідально. Цього разу ми проголосували за популістів-шарлатанів? Отримали результат? На подальше це має бути вакцина від ЗЕ-інфекції. І треба контролювати владу. Якщо ви пообіцяли, що їздитимете на ровері, а пересідаєте на Мерседес, то люди зустрічають чоловіка на цьому Мерседесі, витягають його з цього Мерседеса, б’ють бітами по машині і дають йому ровер «Україна», куплений на ринку «Петрівка», і він далі їде на ровері. Все.

Тут ще репліка від Наталі Булат: «Привіт з Німеччини. Без остаточного Майдану неможливо вивести з влади та армії всю агентуру, яку завела ця промосковська влада: чекістів путінської партії ОПЗЖ, Коломойського та їх любих друзів, які стоять за зеленою ширмою ЗЕ-клоуна, який народився повзати перед сатаною-агресором Путіним разом з його дилетантами. І ті, хто їх вибрав, ніколи не зможуть зрозуміти тих, хто народжені літати як вільний син Божий і вся його єдина патріотична, фахова і високодуховна команда. (Мається на увазі, що син Божий – це Петро Порошенко). І тому тільки вони, після розкаяння 73-х відсотків потрєбітєлєй зможуть зробити повний розквіт Київської Русі».
Питають ще про те, як ви збираєтеся повертатися в політику. Хоча як на мене, то ви з української політики нікуди не йшли.

Щодо Майдану. Я колись дуже переймався, що всі нації йдуть шляхом демократичних виборів, а ми раз – демократичні вибори, а наступного разу – Майдан. А потім згадав українську історію. Насправді нам це притаманно десь с XVI-XVII століття. І це нормальна річ, це наша демократична форма розвитку української держави. Чорна рада – нормальна рада. Обрали гетьмана – скинули гетьмана.
Щодо загальносвітової ситуації… Знаєте, у освічених і багатих націй теж є вибори, коли вони голосують за дивні виходи з великих європейських об’єднань, чи обирають дивних президентів і потім ледь можуть від них спекатися. Це не виключно українська історія, що ми голосуємо безвідповідально. Ми хотіли спробувати – ми спробували. Думаю, більшість вже переконалася, що спроба була невдалою, давайте шукати щось інше.
Щодо повернення чи неповернення. Якщо я буду бачити, що в нас є дійсно серйозне об’єднання політичних сил – так, мені буде цікаво, я буду готовий працювати в команді однодумців. Якщо знову буде ситуація, коли є 350 українських партій і у кожної в голові якась своя ідеальна Україна – це гірший сценарій, бо спершу треба буде їх усіх об’єднати. Але поки ми, ті, хто любить Україну, не об’єднаємося, не буде тої України, яку ми любимо. Я завжди згадую слова покійного Гузара: «Українці діляться на тих, хто любить Україну, і тих, хто Україну не любить». От і все.

Запитання від Андрія Ферщенка: «Если дороги – это пшик, то как можно модернизировать инфраструктуру Украины, чтоб мы жили в европейской стране? Назовите конкретные советы».

Я їх називав неодноразово. Поки не запрацював повноцінно гіперлуп, нема повноцінної альтернативи. Зараз критерій №1 – висока мобільність. Мобільність людей і вантажів. Таку мобільність можуть забезпечити автомобільні шляхи, але там максимальна швидкість 100-150 км/год. Таку мобільність може дати залізниця. І якщо нам вдасться побудувати євроколію, яка поєднає Польщу зі Львовом, далі з Києвом, з Києва – на Одесу, на Харків, тоді ми будемо мати нормальний ефект. А якщо цього не буде, то не буде ніякого розвинутого суспільства. Бо замість того, щоб працювати і створювати додану вартість, ми будемо витрачати час на багатогодинні поїздки в маршрутках, потягах, якихось автобусах. Дивіться, зараз ми на відстань Київ–Одеса витрачаємо 6-7 годин потягом, а цю відстань можна проїхати за дві години. Те саме зі Львовом, Тернополем, Дніпром. Це неправильно, бо ми викидаємо своє життя. Для інфраструктури важливий залізничний та авіатранспорт. Тому кожне місто повинне мати свій аеропорт. Не тому, що так хочеться Омеляну, а тому, що так підказує логіка і закони урбанізму. Тільки місто, яке має летовище, має шанс на розвиток. Маючи поєднання залізниці, авіації і якісних доріг ми зможемо перейти на нову стадію розвитку України як європейської держави. Це не такі величезні інвестиції як здається, треба просто менше красти.

Попереду в України доволі непрості часи – і йдеться не лише про пандемію коронавірусу, а й про можливу економічну кризу, кризу у відносинах між Україною та Європейським союзом. Як думаєте, нинішню владу, яку доволі часто називають дилетантською, впорається із цими викликами? А якщо не впорається, то що може бути в результаті цього?

Наше найбільше щастя, що ми живемо у XXI столітті. Бо якби не змінилися часи і не змінилося інформаційне середовище, нас як незалежної держави вже б не стало. Завдяки тому, що нам вдалося створити коаліцію, і тут треба віддати належне Порошенкові, бо саме він зміг це зробити, ми отримали підтримку Заходу і вистояли.
Зараз нас дратує, що нема відкритої війни з РФ, її подальших спроб ввести свої війська на територію України. Вони захопили шматок і далі не просуваються, а ми робимо вигляд, що у нас перемир’я. і тут дуже важливо зберегти союз з державами Заходу. Україна буде сильною тільки тоді, коли повернеться в західну цивілізацію. Мені прикро читати, що Грузії найближчим часом нададуть план дій для членства в НАТО. У нас були однакові стартові позиції, а на початку 90-х років («велике дякую» Кравчуку та Кучмі) значно кращі позиції, ніж у Польщі, Словаччини та Угорщини. Ми тоді програли час і зараз програємо. Грузія стане членом НАТО, а ми будемо дивитися і слухати наших ідіотів, в тому числі з проросійського табору, які розповідають, що з відкритим конфліктом ніхто в НАТО не запрошує. Грузію запрошують. Чому не Україну? Тому що ми цього не хочемо. А ми – це зараз Зеленський. А ви спитайте громадян України чи вони хочуть бути захищеними. Щоб знати, що на захисті потужна українська армія, а в разі чого натівські бомбардувальники проведуть виховну роботу з Росією.

Насамкінець програми ще кілька запитань від наших глядачів. Лідія Очеретна питає: «Чи вважаєте ви своїм однодумцем Яценюка?»

Я дуже вдячний Арсенію Петровичу за те, що він висунув мене від «Народного фронту» на посаду міністра інфраструктури. Для мене це був важкий, але дуже корисний досвід. Думаю, що Арсеній Яценюк –один з найяскравіших інтелектуалів України. Як політик він пройшов фантастичну школу і є одним з найкраще підготованих державників України.

Запитання від Дмитра Тимчука: «Як колишній міністр інфраструктури чи радите ви українцям їхати відпочивати на свята? Чи безпечно їздити на поїздах у часи пандемії?»

Я зараз також стою перед цим вибором: їхати чи не їхати. Як я розумію з того, що лунає з Кабміну, локдаун можуть ввести саме на Новорічні та Різдвяні свята – з кінця грудня до середини січня. Що робити готелям та ресторанам ніхто не пояснює, а дуже багато людей планували цей час провести в Карпатах, тож це величезні збитки для бізнесу. Уряд обіцяв, що щось буде відомо в п’ятницю, 4 грудня, тож я б радив дочекатися інформації і зробити висновки.
Але треба пам’ятати, що це пандемія, що це хвороба, яка існує реально. І тут треба максимально оберігати себе та близьких.

СЕРГІЙ РУДЕНКО

Поделиться:
Загрузка...