Уверен, что лично мне после предстоящего словесного перфоманса опять захочется вернуть «барыгу». Пусть снова ворует деньги, наполняет ими бюджет, даёт отпор агрессору, строит дороги, возрождает армию, восстанавливает международные отношения. Ей Богу, как дети малые…
Міністра Кулєбу десантовано в інформаційний простір з тезами про «недостатню рішучість партнерів» щодо питання вступу України до НАТО і що «багато хто з них побоюється реакції РФ».
.
Таким чином як би знімається відповідальність з українського керівництва, яке два роки тільки і робило поступки тій самій РФ, «заглядало в очі», демонстративно нехтувало союзниками, навіть замість військових парадів проводило якісь ганебні шапіто — а зараз традиційно переводить стрілки і влаштовує маніпуляції для населення.
.
А тепер послухайте правду.
Я мав зустріч з військовим, який служив і до війни, пройшов фронт в 2014 та 2015, тепер вже полковник, зайнятий в напрямку логістики та забезпечення.
«Щось недобре відбувається», — сказав він.
І розповів про фактичне замороження фінансового забезпечня військових.
Про зупинку реформування в інших напрямках забезпечення, відсутність соціальних перспектив.
Про відсутність динаміки переозброєння.
Про розквіт «паркету» та совка.
Про неможливість нормальної роботи в умовах конфлікту МО з командуванням ЗСУ.
Про 50% некомплект штату внаслідок всього цього.
Мужня доросла людина виглядала подавленою та розгубленою — і я прекрасно розумію чому, бо для ЗСУ ці два роки були роками демотивації та занедбання минулих досягнень.
Перелічувати висловлювання «полководців» про «не туди полізли» та згадувати про закупівлю радянського мотлоху немає сенсу — тут матеріалу не на один десяток розслідувань.
Військова сфера не терпить імітації, армія таки дзеркало суспільства, і в ньому моментально відбилися всі наслідки діяльності «нових ліц», які тепер істерично викрикують питання «Чому ми досі не в НАТО?» — всьому світу, тільки не собі.