Під кінець другого року бомбардувань Одеси знаходяться нові (де)більченко, що намагаються провести в Одесі «культурний квартірнік чтєнія поезіі пушкіна» на захист пам’ятника цього імперця. Чомусь не геніального одесита Івана Паламарчука, якого за поезію оперуповноважений ільїчов посадив у карцер, де гнилозубі покидьки його і закатували, як особливо небезпечного українця (бо поет), а якусь імперську нікчему пушкіна, чия убога поезія не представляє жодної культурної цінності.
Не жахнуся, Україно люба,
Якщо десь за мурами тюрми
Вирвуть очі, виб’ють мені зуби
І на смерть затопчуть чобітьми.
Скорше я жахнуся на тім світі,
І на Бога кинусь, якщо він
Зробить так, що згублять тебе діти
І загине твій останній син!
Воркута, 1949 рік
Іван Паламарчук — в 100 раз сміливіший, безкомпромісніший, талановитіший за всю беззубу російську поезію.
Товариші по камері запам’ятовували поезію Івана, бо ублюдки забороняли писати і її знищували, і ми зараз знаємо лише іскорки від поета. За одне вбивство Івана Паламарчука вся російська «культура» на нашій території має стати відповідальною.
Бо наших поетів, співаків, митців вони систематично вбивали, калічили, труїли. Всі наші золоті голоси, від Івасюка до Квітки Цісик, Солов’яненка, Яремчука, всі як один повмирали — то «від раку», то від «серця», то «вбили себе самі».
А на їх місце — вот вам пушкін і кобзон!
Досить мені парити цього пушкіна. Вибачте, я трохи розбираюся в сюжеті, експозиції, персонажах. Словесне сміття: «навстрєчу сєвєрной аврорє звєздою сєвєра явісь!» — мене не вражає. Це абирвалг. Безкінечна експозиція, описи погоди на три куплета — це у всьому світі поганий тон. Та ще й експозиція убога: «луна желтєєт, нєбєса голубєют, лєс чєрнєєт, єль зєлєнєєт». Потім ще й річка «блєстіт», та ще сніг — «блєстіт». Та ще й блін кімната янтарним блєском озарєна.
Це обіліє прийомів третьокласника.
Якщо імперська пропаганда відтопирює пальчік: «пушкін це велич», це не означає, що ми в Україні маємо кивати головою. Якби не 10 років війни, ми б ще могли сухо кивнути, щоб не ображати аборигенів і їх зародкову культуру кочовиків. Але вступивши у війну, маємо відповідати на всіх рівнях.
Їхня недокультура: пушкін, толстой, кобзон і кіркоров — це спосіб для дикунів прикинутися серед цивілізованих націй «теж цивілізованими». Україна зобов’язана цей козир з рук ворога вибити.
Доки їхня «культура» не стане перед Україною на коліна і не покається, їхньої культури тут не має бути.
Однак не всі користувачі соцмереж схвалюють таку ідею:
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="31px" width="88px" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)