Ой, в Арестовича припадок єднання просто в ефірі Прямого. У війні, виявляється, винен не Путін, а Порошенко, тому що в Конституцію було внесено курс на НАТО.
Люся, жгі ісчо — у війні винен Порох, Парубій, В’ятрович, Іра Геращенко, Омелян, Турчинов, Полторак, Муженко, Епіфаній з Варфоломієм… Словом, усі, хто обстоював українську мову, знищення москало-імперських наративів, посиленя війська, хто криком кричав — Путін нападе — винні… Винен кожен, хто наголошував — «геть від Москви». Тільки не переплутайте, Арестович же трушний, поганого не скаже…
Логіка пана Арестовича, який вважає, що конституційна фіксація євроатлантичних прагнень України стала однією з причин російського нападу на нашу країну, нагадує мені логіку жертви згвалтування, що намагається зрозуміти що вона зробила не так і чому саме на неї напав маніяк.
Може, вона була неправильно одягнена, може вона занадто сильно йому посміхались або, навпаки, була надто агресивною? А правда в тому, що маніяк напав тому, що хотів напасти і знищити, а не тому що жертва обрала не той фасон одягу. Євроатлантична інтеграція України турбує Путіна тільки з однієї причини — якщо вона відбудеться, окупація українських земель і включення їх до складу Російської Федерації стане неможливим. А це і є головною метою Путіна, а зовсім не нейтралітет України чи визнання російського статусу Криму.
І навіть якщо ми сьогодні погодимося із путінськими умовами і станемо нейтральною державою, це не врятує нас від війни, а наблизить нас до неї. Як і бажання закінчити війну у голові у 2019 році не відвернуло нас від війни, а тільки наблизила нас до неї. Просто війна із нейтральною і демілітаризованою Україною стане для Путіна менш ризикованою, ніж нинішній невдало підготовлений напад. Зрозумійте, нарешті, що Путін не стільки закінчує цю війну, скільки готується до наступної.
В 2014 му ро ці Україна була позаблоковою, а про НАТО і вступ до нього більшість українців навіть не думали. Але це не завадило Путіну напасти на Україну, окупувати Крим та частину Донбасу знищити 16000 наших співгромадян.
Тепер Арестович заявляє, що причиною війни є закладений президентом Порошенко до Конституції шлях в Нато та ЄС.
Як на мене ця маніпуляція не витримує елементарної логіки.
Більшість українців почали підтримувати вступ до Північноатлантичного Альянсу саме через війну, яку розпочав Путін в Україні.
З такою хибною логікою можна піти далі — війна зупиниться, якщо Україна відмовиться від Незалежності та мови, а українці визнають себе росіянами. Певен, що Путін одразу припинить війну, але мир в Україну не повернеться, бо України не буде. Буде Малоросія.
Такі тези шкідливі і справа не в НАТО. Справа у праві України самій обирати свій шлях, що і називається старим і коротким українським словом — ВОЛЯ. Саме з цього слова починається Незалежність, суверенітет, ідентичність….
Саме за Волю для України, народу, наших дітей ми і воюємо.
Без Волі ми будемо кричати Слава Путніну.
Один почав, інші підхопили.
А ситуація дійсно така що влада чесно має пояснити людям альтернативи в плані гіпотетичного врегулювання із Шишкостаном.
Тобто якщо вважаємо що час працюватиме на нас і переговорна позиція Шишкостану слабшатиме то яких це нам коштуватиме зусиль і які є супутні ризики/ціна.
Вважаємо що так чи інакше треба йти на компроміс то який це буде компроміс — які ризики і ціна, які гарантії що Шишкостан дотримуватиметься параметрів угоди. І окремо треба мати відповідь на питання для армійців «За що вони воювали?»
Владі треба не ховатися під загальні фрази а чесно говорити бо зараз найбільший ризик це не поразка на полі бою а розірвати країну з середини по питанням формату врегулювання із Шишкостаном.
Якщо Арєстовіч знав, що війна розпочнеться «найближчим часом» — то чому він називав АТО «курортом для мальчіков» замість донести всі прєлєсті цього «курорта» до своїх роботодавців з ОП?
Ця звичка чути тільки те, що хочеться чути, вкупі з короткою пам’яттю, постійно грає з українцями злі жарти, бо робити з цього персонажа ледь не пророка і національного героя м’яко кажучи дивно.
Я ніколи не забуду його заяв про «покарання за військові злочини на Донбасі з української сторони» (с) та «увольнение разведчиков из-за перерасхода средств» (с) — і нікому не рекомендую забувати.
Як тепер виглядають «військові злочини» і «перерасход средств» розвідниками, які попереджали про кротів і зраду?
Дуже дивно, що цього «екперта» досі не погнали сраною мітлою, як він на те заслуговує, разом з купою іншого непотрібу, який роками вводив суспільство в оману — хоча нормальний офіцер вже б давно сам стрельнувся після таких результатів своєї пропаганди.
А цей нічого, тримається як ні в чому не бувало — бо дуже зручний для подачі інформації, яку хочуть чути.
……
Вибачте, буду ламати рожеві окуляри, бо за ними погано видно російські танки.
«Воювали ми воювали», а тепер ось, раптом, МАЄМО ЗДАТИСЬ??!! Бо, за словами Подоляка, у ворога є «конструктивні пропозиції». Щоб ми відмовилися від своєї мови, приміром…
Та пішли вони за кораблем, разом з Подоляком та іншими подібними!..
МИ ВИСТОЯЛИ, але якими є наші перспективи?..
УЧОРА «спецоперація» московського ворога в нашій країні МАЛА ЗАВЕРШИТИСЬ, згідно їхніх плянів. Закінчення «спецоперації» на Україні за три тижні – НЕ «розмірковування аналітиків», а абсолютно конкретні дані, які наші ЗС здобули із документів ворога, захоплених поблизу Вітівців.
Те, що «бліцкригу не вийшло, і ми вистояли» насправді можна було стверджувати за підсумками першого ж дня війни. Десь о такій годині, як зараз, 25 лютого. Але ВІДУЧОРА, з 17 березня, це вже «документально зафіксований факт». Сьогодні, без сумнівів, у Києві згідно пляну Путіна мав вже працювати уряд Мураєва чи ще якогось покидька, і встановлювати тут нам «нові часи», про які випадково завчасно розповів сайт Кремля…
І от САМЕ ЗАРАЗ МИ – В «ТОЧЦІ ВИБОРУ»! Є, згрубша кажучи, лише 2 варіянти:
1. Затяжна позиційна війна.
2. Фактична капітуляція, тобто згода бути «другою Білоруссю».
Цей ВИБІР ПОСТАВ САМЕ ЗАРАЗ, бо до цього нам нічого не пропонувалось узагалі. Ворог думав, що ми побоїмося чинити спротив, він швиденько окупує нас, та сам, без нашої участи, вирішить, що з нами робити.
Тепер неокупована частина України по-суті «повернулась до ситуації до війни», все з тією ж незмінною вимогою Путіна стати Білоруссю-2, його підконтрольною буферною країною. Але – з однією «маленькою відмінністю»: МИ Б’ЄМО ВОРОГА, і він слабне. Це відбувається, також, і через «санкції», що вперше стали істотними, а не символічними для економіки Москви.
НЕ ЗАБУВАЙМО, що ЗГІДНО КОНСТИТУАЦІЇ Білорусь була «офіційно невтральною» (!!!) аж до 27 лютого 2022.
Фактично вона була вже чверть сторіччя маріонетковою квазі-державою, але згідно Конституції – «невтральною країною». Саме такий «нейтралітет» пропонує нам Путін ротом Лаврова.
Ціною затяжної війни є, безумовно, продовження руйнування ворогом з повітря наших міст та дуже ймовірна тимчасова втрата території від Домахи (Міріюпіля) до Білеховичів, себто «Херсону». Тобто – (майже) всього того на півдні країни, що ворогу зумів захопити, по факту, вже.
Там – мільйони наших людей, наші сім’ї, наші родичі, наша власність, і це – безмірна трагедія. От прямо рідна хата та батьківський земельний пай моєї дружини – на окупованій території зараз.
Але ми не маємо спокуситись на капітуляцію. Бо внаслідок «білорусизації» ВТРАТИМО ВСЕ.
На підконтрольній Москві території, включаючи «васальну», нема свободи, а значить нема і сім’ї та власности. Погодившись бути рабом, людина СТАЄ РІЧЧЮ.
І я хочу ясно сказати, що ніхто з нас не давав президенту Зеленському мандату перетворювати нас на рабів.
