Судячи з того, що доводиться читати в коментах, всього масштабу Харківського наступу суспільство так і не осягнуло. У більшості громадян картинка складається, певно, така. Був собі фронт. А потім вийшов Залужний (варіант – Сирський), махнув шаблею, і пішли хоробрі козаченки у наступ, а вороженьки стали гинути як роса на сонці. В реальності, звісно все не так. Наступ під Харковом був результатом довгої і кропіткої роботи величезного колективу Генштабу та ставки главкома.
По-перше, від самого початку вторгнення генерал Залужний повернув до Генштабу генералів і офіцерів, звільнених владою з суто політичних мотивів. Найвідоміший приклад – генерал Віктор Муженко. Повернення Муженка мало стратегічне значення і ми побачимо чому.
По-друге, ворог був зупинений і знесилений ешелонованою обороною і правильно виконаним відступом. В той час як наші нитики різної міри патріотичності хором нили «ми кидаємо свої землі ворогу», «як можна?!», «ой, серце кров’ю обливається!», Залужний спокійно й упевнено зробив те що мусив. За одне, країні був продемонстрований дивовижний майстер-клас, що треба робити з нитиками. Ігнорувати.
По-третє, був підготовлений резерв. Під Харковом відмітили цілі підрозділи, які воювали на натівській техніці і з натівською зброєю. Всіх цих людей треба було сформувати, навчити, підготувати до ведення наступальних дій. Це було зроблено.
По-четверте, збройні сили України ВПЕРШЕ змогли провести маневри значними силами війська вздовж фронту і з тилу, та так що про це не дізнався ворог. Тут очевидно, залізничні і автомобільні служби ЗСУ видресирували Мінінфраструктури, примусили їх працювати на армію і не патякати язиками зайвого. Одне це, як на мене – неймовірний подвиг.
По-п’яте, була проведена шикарна спецоперація з дезинформування противника. Спершу горлали про підготовку наступу на Херсон, при чому склад сил і засобів знав кожен миколаївський таксист. Потім заговорили, що Херсон напрямок не основний, і примусили Москву зосередити увагу на Донбасі. Потім таки почали наступ на Херсон і примусили Москву закинути туди їхні резерви. Потім завдали удари по об’єктах у Криму, і примусили Москву загнати в Крим залишки їхніх резервів. А потім врізали під Харковом де удару ніхто не чекав. Окремо треба відмітити, що про плани українського командування не проспівав жоден «демократичний журналіст» і не дізнався жоден російський агент на верхніх поверхах влади. Там де російських посіпак знайшли в оточенні Баканова, особистого товариша Зеленського. Як Залужному вдалося це, я просто не розумію. Єдине що можу сказати – це мистецтво!
По-шосте, ЗСУ ущент зруйнували твердження, ніби українці гарно обороняються але погано наступають. Під Харковом ЗСУ реалізували практично свою «Бурю в пустелі», досконалі дії рейдових груп танків і десанту. Такі рейдові удари – фірмовий стиль генерала Муженка. Реалізовані вони були дивовижно, українські командири діяли твердо і ініціативно, а солдати – мужньо до нахабства. Під ударами ЗСУ фронт окупантів посипався і армія РФ виконала те саме що й Червона армія у 1941 р. Вона неорганізовано драпонула. Я переконаний, ЗСУ звільнили територій набагато більше ніж планували у найбільш сміливих своїх планах. І звідси…
По-сьоме. ЗСУ вчасно зупинилися! Це важливо. Історія знає безліч випадків, коли захопившись переслідуванням ворога, армія оголювала власні фланги, здобувала удар і перемога перетворювалася на шалену поразку. Такого не можна допустити. Армія мусить зупинитися, обладнати позиції, приготуватися до контратак ворога. Зрештою, СБУ, МВС і ДСНС треба перевірити звільнені території. Це теж час і ресурси.
Але. Наступ триває, просто у менших обсягах. ЗСУ форсували ріку Оскол і закріпляються, явно для подальшого наступу. Іде наступ біля Херсону. А Генштаб продовжує планувати. Що саме – дізнаємося у свій час. І не раніше.
Осягніть все це. І ви усвідомите, ЩО насправді зробили ЗСУ і команда генерала Залужного.