Понятно, что Кадыров лает не сам по себе, а по команде. Так же понятно, что Кадыров, как получил команду, так мог и получить, например, видео с выступлений Зеленского на закрытых корпоративах российских олигархов. А, может, у Кадырова и свои такие видео есть. Не зря же Зеленский тогда кинулся перед ним извиняться по первому телефонному звонку посредника.
А, учитывая, что Зеленский за три копейки готов хоть голым в Эпицентре сниматься для публичных видосиков, хоть со сцены перед оккупантами Украину проституткой называть, можно представить, что он делал за десять копеек на закрытых мероприятиях. Отсюда понятно, на какую растяжку посадил его Кадыров.
Но выход есть в любой ситуации, есть он и в этой. Если Зеленский не может не извиниться перед Кадыровым, а Президент Украины не может делать из себя цирковую собачку у путинского вассала, то выход очевиден. Перестать быть Президентом и извиняться до усрачки.
ОТСТАВКА, Вова. Простой, очевидный и достойный выход, который к тому же даст возможность спокойно жить и работать дальше.
Вова, ты только представь себе, что будет с тобой через год. Как все изменилось за последний год, с каким ускорением происходят эти изменения, и куда они приведут. Хорошо, если только в Ростов. Но это же при условии, что найдутся влиятельные желающие помочь тебе туда попасть. Ты ж не Янукович, Вова. Твои назначенцы имеют влияние, пока опираются на тебя. Ты — их опора, не они — твоя. А на кого ты обопрешься, Вова? На Коломойского? На Ахметова? На Медведчука? Серьезно, Вова? Эти же люди тебя поставили, чтоб иметь возможность спокойно собраться, пока толпа будет рвать тебя. Рвать за свои пустые надежды, за свои унижения, за свои иллюзии и за свою глупость.
Отставка поломает этот сценарий, Вова. Отставка даст возможность тебе жить и зарабатывать в стране, и даже рассказывать, какой ты молодец. Отставка — отличный выход, Вова. И повод есть хороший: ты сказал, что уйдешь, если закон нарушишь, ты закон нарушил, осталось только уйти. Уже, кстати, и петиция о твой отставке больше 25 тысяч голосов набрала.
Давай, Вова. Избавь от позора страну. Избавь от позора своих избирателей. Избавь от позора свою семью. Избавь от позора себя. Давай.
Одні з найогидніших подій початку окупації — це радісне вітання місцевими колаборантами в Донецьку кадирівських військових, які прибули «визволяти» їх від «бандеравцев» та української мови.
Кадиров тоді ще погрожував «взять Кієв», і хоча його «солдати удачі» не відзначилися нічим особливим в бойових діях, але звірячою жорстокістю прославились, тому наші носили з собою спеціальну гранату, бо чеченський полон іноді був гіршим за смерть.
Тоді Зеленський всього цього бачити і знати не хотів, щось блєяв про «хотітє на колєні стану», знущався з ЗСУ, а потім ще і публічно вибачався перед товаріщем Рамзаном за кадри з ним в своєму ідіотському «Кварталі», ніби його плаксива морда якісь там «чувства оскорбляє» — в той час, коли українці вже гинули цілими сотнями.
І от тепер вже від президента Зеленського путінський холуй Кадиров знову вимагає вибачень, бо прекрасно усвідомлює, що той так і не став головнокомандуючим та лідером народу, що б’ється.
Політика Зеленського «просто прєкратіть стрєлять» та «какая разніца» призвела до втрати Україною монолітної світової підтримки, а сам він став об’єктом для насмішок не тільки ворога, але і наших союзників.
Його попереджали — якщо ти стелишся під ворога, це не призведе до миру, він просто витиратиме об тебе ноги, що і сталося.
Владімір Алєксандровіч думав, що переслідуванням опозиції, тиском на патріотів, арештами військових, заграванням з реваншистами він демонструє силу — а насправді явив себе слабкою закомплексованою людиною, і насмішки з нього ворога не викликають співчуття, тільки огиду та сором за такого президента.
Бо Порошенка Кремль ненавидів та боявся (да-да, за «армію, мову та віру»), а Зеленського — зневажає.