Розумієте… це ви аналізуєте, прогнозуєте, моделюєте майбутні ситуації і тому ви бачите загрози від того, що військовим на передовій заборонять стріляти під загрозою покарання.
А Зеля і ко думають інакше.
Зовсім інакше.
Кардинально інакше.
Тобто, формально йому теж надають якусь «аналітику», яка передбачає моделювання майбутніх ситуації в форматі «якщо ->то», але рішення приймаються базуючись на іншій «логіці».
І ця «логіка» продиктована агентурним, сепарським, ватним і напівватним оточенням і таким же світоглядом оточення і самого персонажа.
І ця «логіка» дуже проста:
— «Парашенка протів — значіт хорошиє сапогі, надо брать»
— «Партія войни» бузіт, протістует протів наших попиток создать мір — єто індікатор того, што ми дєлаем правільно»
— «Фашисти негодуют — значіт ми должни сделать так, как хотім»
Ось це і є основою прийняття рішень про мир, перемир’я, переговори з хйлом, чергові поступки територією і не тільки.
Але керуючись такою «логікою» і таким методом прийняття рішень, тільки за останні дні оточення Зелі посадило його на розтяжку, чи то на пляшку (не суть), з якої йому вже тяжко буде викрутитись.
Бо тільки за останні дні:
— Зеля зрадив армію на передовій. Зрадив своєю бездіяльністю. І на фоні цієї бездіяльності щодо розстріляної групи, запроваджує новий «мир» з забороною стріляти під страхом покарання. Тобто, ми вже маємо незадоволення у війську і причину для бунту, помсти, революційної ситуації.
— Продовженням цієї історії є історія з Погребіським і ще одним ветераном, яких загребли за напад на зрадника України. Це теж може підірвати ситуацію, чи додати свого вогню.
— Зеля накликав на себе терористичну загрозу на фоні обсиру і повної деградації силовиків в Луцьку. І всі ми бачили радісні визги Скабєєвої з цього приводу, яка просто вистрибувала з штанів від щастя, що таким чином можна тиснути і добиватися поступок.
— Зеля, забороною стріляти і жорсткими зобов’язаннями (ніякої розвідки, безпілотників, снайперів) накликає на себе загрозу наступу і жахливих втрат.
А тепер складемо це все разом і бачимо:
Незадоволення, революційна ситуація є вже. Можливо «революційна» — це занадто гучно, але багато хто цілком справедливо не пробачить «головнокомандувачу» такої зради.
Тобто, основа, фітіль вже вставлений в бочку з порохом.
А підірвати бочку з порохом елементарно просто. Просто скористатись можливостями, які накликав на себе Зеля своїми безглуздими діями тільки за останні дні: чи організувати реальний теракт чи піти в наступ і захопити позиції, міста, села, полонених.
Все.
А далі сидиш в Кремлі і насолоджуєшся, як ххли самі все роблять.
То ж давайте бути трохи розумнішими ніж вони.
Перш за все контролюючи свої емоції і свої дії.
Не заводячи самі себе істериками на рівному місці і не роблячи кінець світу з кожної новини.
Зокрема, подібні умови «покарання за обстріли» вже були минулого року, рівно рік тому елементом «хлібного перемир’я» і, як бачите, все ж таки нашим давали відповідати. Тоді. Як буде тепер — не знаю, але давайте не впадати в істерики, давайте не лізти в могилу і не копати її іншим раніше смерті.
І разом думати як, з користю для держави, можна вилізти з кожного конкретного лайна, створеного зеленими недоумками.
Але пам’ятаючи і не прощаючи все, що відбувалося.
Бо ж Україна понад усе. А з ворогами ми поквитаємося.