Українець Кучеренко ефектно нокаутував «нейтрального» Кортоєва у фіналі КС з самбо

Орксіяни дуже пишаються, що в них є власне рускоє бойове мистецтво — самбо. Стільки гордості, тільки і розмов за «рускоє дзюдо».

Але і тут облом: винайшов самбо і навчив його аборигенів — українець Василь Сергійович Плисак, якого росіяни записують по-матері — Ощепков. Його батько — висланий в зажопінск царем Сергій Захарович Плисак з Київщини. Мати, як пишуть росіяни, — русская Мария Семёновна Ощепкова (1851—1904), приговорённая в 1890 году[3] к 60 плетям и 18 годам сахалинской каторги за побег с исправительно-трудовых работ в Пермской губернии и переведенная в ссыльнопоселенки.

Та прізвище Ощепков/а — таке ж російське, як і Шевченков, Вдовічєнков і Порєчєнков. Насправді, в сучасній Україні сотні носіїв прізвища Ощипко.

Ощепков(Ощипко)-Плисак навчався дзюдо в інституті дзюдо Кодокан у японців. Тобто мав професійні знання у боротьбі, а не був «ентузіастом, що самостійно вивчав прийоми боротьби різних народів»)). У 1920-х був розвідником в тилу японців, керівником агентурної мережі. Потім відкрив секції на Далекому Сході і Москві. Саме Ощепков, першим проаналізувавши різні бойові мистецтва і можливість використання їх прийомів в реальному бою, в 1930 і 1931 написав перші методичні настанови по рукопашному бою для Радянської Армії. Він же і навчав командний склад Московського гарнізону цьому виду спорту.

А потім московити вицідили із Ощепкова-Плисака все до краплі і вбили у застєнках в Москві. Офіційно він вмер у камері від серця, але за легендами чекістам довелося розстріляти його з кулемета, настільки сильний він був.

Ну а авторство самбо як завжди приписали московиту — учню Ощепкова-Плисака — Харлампієву.

Але це звичайна практика для меншовартісних московитів — всіх тягнути у рускіх. Вони навіть Кличків, Усика, Лоамеченка(цього таки перевербували через попів) і Вовчанчина намагалися оголошували рускімі (останнього перед війною прислали вербувати Бадюка на розмовах за «наше прошлоє» — ще один зрадник з Вінничини). Бо серед росіянських бійців топового світового рівня різних бойових видів спорту чомусь немає жодного пєтічкіна-васічкіна. В основному Нурмагомєдови-Бєтєрбієви да Ковальови-Ємєльянєнкі. Але ж ми знаємо чому: бо там треба буть одним в полі воїном))

Завжди веселило слухати ці їхні розповіді про «савєцкую школу бокса». Щойно десь українець (чи кавказець) став чемпіоном — тут же біжить рускій і кричить: «ета всьо савєцкая школа бокса!». Комедія. Щось тільки рускіх чемпіонів в боксі немає — мабуть в цій савєцкой школі були вони двійочниками. А викладали там українці.))