Україна в небезпеці

11 280
Тим, хто не вчив історію.
Польща 11 листопада 1938 року відсвяткувала 20-ту річницю незалежності. А 21-шу – ніт. Бо Гітлер. Бо Сталін.
Україна майбутнього року святкуватиме 30-ту річницю. І хтось скаже: ну, все, пройшли точку неповороту.
Фігушкі. Поруч з Польщею були Гітлер і Сталін. Польща не встояла.
А поруч з Україною є Путін.
А у самій Україні є три не менш страшних ворога.
У поляків не було внутрішніх ворогів. Вони були спаяною нацією.
А у нас першим внутрішнім ворогом є олігархат. І зараз ми маємо фактично олігархічну коаліцію. А епоху Зе! історикам можна називати – олігархічний клоунат.
Так, Пінчук, який розшаркується перед Заходом і вдає з себе мецената і ліберала — зовсім не схожий на Коломойського, основним методом якого є хуцпа – тобто – замежева зухвалість. Непублічний Ахметов діє виключно через своїх людей, яких понасовував в Уряд.
Не можна не зважати на Арсена Авакова чи Бориса Ложкіна, які хоч і не є класичними олігархами, проте мають вплив.
Умовних кварталівців теж можна вважати колективним олігархом із власним впливом.
Але між тим – усі ці люди – діють виключно у власних інтересах.
І їх основний ворог – громадянське суспільство у всіх його проявах.
Громадський активізм, волонтерство, розслідувальна журналістика.
Найбільшим ворогом у цьому ряду є, звичайно Коломойський, який із своїми прислужниками – Костянтином Куликом та Олександром Дубінським фактично перейшли у стан іншого ворога.
Другим ворогом України є пряма п’ята колона Москви – ОПЗЖ Медведчука і Бойка.
Або проекти, типу Деркача чи Шарія.
Вони підточують зсередини фундамент держави і розбещують електорат.
Але третім і головним ворогом України є осовєччена, малограмотна і мілко-агресивна частина громадян України, яку умовно можна назвати малоросами.
Холодильник і телевізор, або як у Давньому Римі – хліба і видовищ.
Ці люди, здатні голосувати за будь-кого, хто пообіцяє щось тут і зараз. Піпл, який цілує руки барінам і шикується в черги, щоб востаннє зі сльозами глянути на тих, хто принижував їх і грабував.
Тому Незалежність України ще досі під загрозою.
І ми, скоріше схожі не на Польщу 39-року, а на Чехословаччину 38-го. Яку з’їли зсередини судетські німці і внутрішня зрада і пацифізм.
Історію треба вчити, щоб вона не повторювалась у своїх гірших проявах.
А нам замість срачів треба об’єднуватись.
У олігархів консенсус і фактичний коаліційний уряд.
Промосковські сили консолідовані, як ніколи.
І тільки патріоти показують дулі один одному.
А Україна в небезпеці.
Іноді здається, що ми самі, патріоти, і є Україні і самим собі четвертим ворогом.
P.S.
Я розумію прощання людей в робочий день з мером, який був для них найкращим. Ладно, тільки не називайте іменем аеропорт. Прощайтесь.
А от чого пам’ятник Тарасу Шевченку робить такі радіальні хвилі відлякування з чергою до труни??
Поделиться:
Загрузка...