готовність захисних споруд на атомних станціях становить від
60% до 90%. На це витрачено мільярди гривень. Але така
«готовність» — це форма самообману. Це як бронежилет, у
якого замість пластин – суцільні дірки…
І тут неможливо оминути ключову відповідальність:
попереднє керівництво «Енергоатому» та керівництво
Міненерго фактично саботували системну роботу із захисту
об’єктів атомної енергетики. І не лише атомної — раніше у
ЗМІ чимало писали про те, що відбувалося з захистомоб’єктів
гідроенергетики.
У нас знову повторюється класика українського державного
жанру: гроші освоєні, звіти написані, а проблеми
залишились.І «готовність» — від 60 до 90%…
Виникає ще одне питання: якщо реальний захист так і не
було зроблено (а так, схоже, і є), то навіщо взагалі було
витрачати (а по факту – красти) мільярди? Це реальна
оборона чи імітація оборони? Чи банальна крадіжка…
Реакцію відповідальних осіб теж можна
спрогнозувати заздалегідь: «Це було несподівано», «Ми не
очікували саме тут», «Ми зробили все можливе» тощо.
Атомники, чиновники, керівники — завжди знайдуть
правильні слова, коли вже пізно. Натомість суспільству
потрібні не слова, а рішення до удару, а не після нього.
Виникають питання і до профільного комітету Верховної Ради
з ПЕК. Де всі ці «контролери» на кшталт Андрія Геруса? Де
їхня публічна, конкретна, жорстка позиція по об’єктах,
строках реалізації будівництва захисту, персональній
відповідальності? Адже критикувати в ефірах — це одне, а
змусити систему працювати — зовсім інше. Те саме
стосується і безлічі слідчих комісій, на яких публічно
піариться нардеп Олексій Кучеренко. Чия реальна
ефективність виникає дуже багато запитань. А багатослівність
нічого не дає.