У Дніпрі пікетували кафедральний Свято-Троїцький собор Української православної церкви, яка перебуває в єдності з Московським патріархатом.
Про це повідомляє Радіо Свобода.
Активісти закликали підписувати петицію про заборону діяльності конфесії в місті та Україні, а також намагалися привернути увагу парафіян до, як вони зазначали, проросійської сутності УПЦ (МП).
Хлопці та дівчата розгорнули плакати з написами «Геть УПЦ МП з України», «Приємно святити паски в осередку ФСБ?» тощо.
Як розповів один з учасників Володимир Симоненко, люди сконтактувалися й організувалися в соцмережах.
«Найголовніша вимога – щоб у нас була єдина церква, незалежна, не Московський патріархат. А московські священники – «валіза, вокзал, Росія», таким людям не місце в нашому суспільстві. Ми – небайдужі українці, хочемо, щоб нас почула вся Україна, не тільки священники чи прихожани цієї церкви», – сказав він.
З учасниками акції намагався поспілкуватися священник храму, який не представився. Він запитував в активістів, чи воюють їхні родичі, чи вони «мають нерухомість за кордоном» тощо.
Нагадаємо, що у неділю, 16 квітня, архімандрит ПЦУ Авраамій освятив паски в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Це перше Великоднє богослужіння Православної церкви України в цій святині.
Картина, яку не можна оминути: Микола Пимоненко (1862-1912). «Великодня утреня (Ранок Христового Воскресіння)», 1891
Для мене оте «Воскрєсє» завжди було схоже на Голохвастовське: Честь імєю рекомендовать сєбя: Свирид Петрович Голохвастов, собствєнною персоной.
Таке саме манірне. Таке саме штучне. Таке саме бундючно-напомаджене і позбавлене усякого змісту.
В минулі роки ми вже викинули із свого життя на смітник історії кулічі. Цього року викидаємо оце дурнувате «воскрєсє».
На наступний рік викидаємо Пасху і вчимо наш, український, унікальний Великдень.
.
Вперше я потрапив в церкву УГКЦ на прощанні з Олександром Кривенком двадцять років тому.
За кілька років я в тому ж храмі хрестив похресника Ярему. Таке буття, що і смерть і життя починаються з одної локації.
І це мене дуже вразило, бо я там вперше почув, як священники говорять притомною, зрозумілою мені мовою.
Відтоді, я вважав себе прихожанином УГКЦ, хоча (як історик) більше вірив в Берестейську унію 1596 року, ніж в драматичні події «нульового року» від «нашої ери»
Якось згодом, я запитав в одного нашого українського православного політика, в чому сенс їхньої російської церкви, коли геть ніхто там нічого не розуміє, шо бубнять попи. З попами включно…
Він мені сказав: в цьому — таїнство, в нерозумінні.
Ото вся суть тої церкви: бубніть якусь абракадабру, нічого не розумійте, вставайте на коліна, сумуйте, кайтеся, вдягайте хустку, бійтеся бога, сподівайтеся на рай в тім світі, бо в цьому — все гамно…
То не моя церква, не мій стрій…
А Сашка Кривенка поховали на Личаківському, у Львові. Сашко був дуже класний чоловік. Справжній.
На труні в нього лежав чорний елегантний капелюх. То було по львівськи. По київськи. По кривенківськи…
————————————
Хтось в фб обурюється, що всі ці крашанки, писанки, паски, клечання й папороть, осока та вербові лози більше пасують язичництву й поганству, ніж правильному християнству.
Та, може, й так. Але для мене це «поганство» в тисячу разів ближче й рідніше за будь-які римські чи візантійські канони.
Жодна молитва, за своєю експресією й енергетикою зроду не зрівниться з стрибками через вогонь на Івана-Купала…
Коли цвітуть абрикоси — приходить Великдень. Саме в такій ієрархії подій і послідовностей.
Хрестили, хрестили та не вихристили…
В нас воно якось так: Перун, Ярило, святий Андрій та Архістратиг Михайло, Мавка та Вій, козак Мамай на іконі і Миколай з торбиною, Еней Котляревського і Прометей Шевченка. Всі — ПЦУ… Всі — ЗСУ…
