Президент США Дональд Трамп відмовив президенту України Володимиру Зеленському у проханні передати 300 ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Натомість американський лідер пообіцяв надати ліцензію на виробництво цих ракет в Україні, хоча їхній серійний випуск може тривати роки.
Про це повідомляє The Atlantic.
За даними видання, під час переговорів у Білому домі Зеленський звернувся до Трампа з проханням надати Україні 300 ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Президент України наголосив, що через скорочення американських запасів після війни з Іраном Україна може зіткнутися з дефіцитом ракет для відбиття російських атак у зимовий період.
Як зазначають журналісти, Трамп відмовився задовольнити цей запит. Водночас він запропонував Україні ліцензію на виробництво ракет Patriot, однак, за оцінкою видання, налагодження їхнього серійного виробництва може зайняти роки.
Також, за інформацією джерел, Зеленський запропонував дозволити використовувати супутникову мережу Starlink для наведення далекобійних безпілотників по цілях на території Росії. У матеріалі зазначається, що остаточне рішення Трампа щодо цієї пропозиції залежатиме від того, чи вважатиме він, що такий крок сприятиме швидшому початку переговорів з Росією або, навпаки, призведе до подальшої ескалації війни.
prm.ua
===
Особисто я не побачив результату поїздки Володимира Зеленського до Сполучених Штатів. Побачив зустріч, фотографії, подяки, обіцянки продовжити розмову, контакти з американськими сенаторами та виробниками озброєнь. Побачив чергове повідомлення про «хорошу зустріч». Але результату для України — у тому значенні, яке це слово повинно мати під час війни на виснаження, — не побачив.
Тому що результат у міжнародній політиці — це не допуск українського президента до Овального кабінету, не відсутність чергової сварки з Трампом і не право опублікувати спільну фотографію. Контакт є лише інструментом. Результат — це конкретна кількість ракет, систем протиповітряної оборони, підписаних контрактів, переданих технологій, запроваджених санкцій, установлених строків, юридичних гарантій і рішень, які вже неможливо відкликати одним дописом американського президента.
За цими критеріями Вашингтонська поїздка дала Україні майже нічого.
Вона відбулася 28 липня 2026 року не як окремий стратегічний саміт, скликаний заради України, а в межах візиту Зеленського на похорон сенатора Ліндсі Грема. Зустріч із Трампом була важливою дипломатичною можливістю, але не подією, під яку американська система заздалегідь підготувала пакет рішень. Переговори проходили закрито, а публічні підсумки звелися до обговорення Patriot, можливого поновлення дипломатії з Росією та майбутніх контактів американських представників із Києвом.
Українська офіційна комунікація вкотре намагається представити сам процес доступу до американської влади як національне досягнення. Але Доктрина українського інтересу вимагає іншого способу мислення. Кожна зовнішньополітична подія повинна оцінюватися за кількома жорсткими питаннями: скільки українських життів вона врятує вже зараз; яку військову спроможність Україна одержала; наскільки зменшилася наша залежність; що отримала українська промисловість; які зобов’язання партнерів стали юридично обов’язковими; яку політичну, економічну або територіальну ціну заплатить Україна.
Patriot: обіцянка, яку вже наступного дня почали забирати назад
Головним нібито здобутком зустрічі було названо просування ліцензування виробництва ракет-перехоплювачів Patriot в Україні. Зеленський заявив, що Трамп погодився надати відповідні ліцензії. Українська сторона зустрілася з Lockheed Martin, а до того — з Raytheon, обговорюючи спільне виробництво, обмін технологіями та локалізацію.
Але за два дні після зустрічі виявилося, що рішення не існує в остаточній формі. Трамп уже заявив, що «не впевнений», чи дозволить Україні виробляти Patriot, оскільки йдеться про чутливі американські технології. Українська посол у США Ольга Стефанішина також говорила не про отриману ліцензію, а лише про переговори з Пентагоном. Немає оприлюдненого підписаного ліцензійного документа. Немає затвердженої моделі передачі технологій. Немає визначеного українського виробника. Немає фінансової конструкції. Немає локалізованого переліку компонентів. Немає дати початку будівництва. Немає дати першої серійної ракети. Немає гарантованого обсягу виробництва.
Більше того, навіть за оптимістичного сценарію виробництво Patriot в Україні може розпочатися через термін від одного року до п’яти років. Поки триватимуть ліцензування, аудит безпеки, підготовка виробничої бази, сертифікація, передача обладнання й навчання персоналу, Росія продовжуватиме атакувати українські міста балістичними ракетами. Українська дипломатія вже змушена окремо домовлятися про довгострокову закупівлю PAC-3 та можливий обмін місцями у виробничій черзі з іншими замовниками. Отже, Україні продали майбутню можливість як сьогоднішній результат. Ліцензійна перспектива не замінює перехоплювачів на бойових позиціях. Політична згода, яку президент США може публічно поставити під сумнів через сорок вісім годин, не є гарантією національної безпеки.
З погляду українського інтересу справжнім результатом було б одночасне рішення: негайне передання визначеної кількості ракет PAC-3; гарантовані щомісячні поставки; оплачена європейцями довгострокова виробнича квота; підписана ліцензія; локалізація критичних компонентів; захищене фінансування українського підприємства.
Українцям також пропонують вважати позитивом сам факт збереження американської військової підтримки. Але під час цієї зустрічі не було оголошено нового масштабного пакета допомоги, нових батарей Patriot, конкретної кількості перехоплювачів, далекобійних систем або боєприпасів.
Навпаки, зустріч відбувалася на тлі інформації про те, що Пентагон відкладає використання 400 мільйонів доларів уже схваленої Конгресом допомоги Україні до 2029 бюджетного року. Тобто одночасно з дипломатичними заявами про покращення відносин американська бюрократія фактично утримує ресурси, які могли б працювати на фронті зараз.
Це і є реальний характер американського партнерства: допомога Україні надається не за критерієм максимально швидкого збереження українських життів, а за критеріями американської політичної доцільності, наявності запасів, інтересів власного військово-промислового комплексу, внутрішньої боротьби в Конгресі та переговорної тактики Білого дому. Сполучені Штати не зобов’язані керуватися українським інтересом. Вони керуються американським. Питання полягає в тому, чому українська влада досі продає природний егоїзм іншої держави як союзницьку жертовність, замість того щоб так само жорстко відстоювати власний національний інтерес.
Санкції, яких поки що немає
Ще одним доказом успішності поїздки стало голосування в Сенаті за просування санкційного законопроєкту проти Росії та Ірану. За процедурне рішення проголосували 86 сенаторів, проти — 12. Це справді сильний політичний сигнал і демонстрація широкої підтримки тиску на Росію. Але це було лише перше процедурне голосування, після якого законопроєкт ще повинен пройти інші стадії в Сенаті, Палаті представників і потрапити на підпис президента.
Санкції ще не набули чинності. Російські енергетичні доходи не скоротилися внаслідок самого голосування. Покупці російської нафти ще не сплатили нових тарифів. Путін не втратив доступу до фінансування війни через присутність Зеленського в сенатській галереї.
Крім того, законопроєкт передбачає значні дискреційні повноваження президента США, включно з можливістю відтерміновувати або не застосовувати окремі обмеження. Таким чином, санкційний механізм може бути використаний не лише для покарання Росії, а й як американський переговорний важіль щодо Москви, Китаю, Індії та інших держав.
Мирний процес, у якому Україна знову може стати предметом торгу
Під час зустрічі обговорювалося також поновлення дипломатичного процесу. Розглядається можливий приїзд до Києва Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, які до цього неодноразово їздили до Москви й зустрічалися з Путіним. Конкретної дати їхнього візиту не визначено. Українська сторона знову запропонувала припинити бойові дії по нинішній лінії фронту й використати її як початкову точку переговорів.
Але дипломатичний процес сам по собі не є українським здобутком. Він може завершитися і справедливим миром, і нав’язаним замороженням війни, і легалізацією окупації, і паузою, яку Росія використає для відновлення армії.
Український інтерес полягає не в тому, щоб Трамп міг заявити про «завершення війни». Український інтерес — у тому, щоб Росія втратила здатність повторити напад, Україна зберегла державність, армію, населення, економіку, доступ до моря, право на озброєння та можливість самостійно визначати майбутнє. Трамп хоче результату, який можна продати американському виборцю як його особисту перемогу. Для нього зупинка стрілянини може бути достатнім доказом успіху. Для України вона може стати лише початком наступного відліку до нової війни.
Тому повернення американських посередників до Києва є дипломатичним фактом, але не українським результатом. Результат виникне лише тоді, коли з’явиться погоджена рамка: механізм контролю припинення вогню, автоматичні санкції за порушення, довгострокове озброєння України, міжнародна військова присутність або інша форма реального стримування, фінансування відновлення і відсутність заборони на розвиток української армії.
Для Зеленського поїздка мала важливе внутрішньополітичне значення. Після принизливого конфлікту в Овальному кабінеті 2025 року він мусив показати, що особистий контакт із Трампом відновлено, що Україна не випала з американського порядку денного, що президент України знову є прийнятним співрозмовником Білого дому.
Для Банкової фотографія без конфлікту вже є успіхом, тому що підтримує образ Зеленського як незамінного міжнародного комунікатора. Для українця, який ночує в метро через балістичні ракети, успіхом є ракета-перехоплювач. Для військового — боєприпаси, розвідка і технологічна перевага. Для економіки — інвестиції в українське виробництво. Для суспільства — зменшення втрат і зрозуміла перспектива закінчення війни.
Трамп також отримав від зустрічі більше, ніж Україна.
Він підтвердив свій статус головного арбітра війни. Зберіг можливість одночасно тиснути на Москву й торгуватися з нею. Не взяв на себе негайних матеріальних зобов’язань. Не оголосив великого пакета допомоги. Не передав контроль над чутливими технологіями. Залишив питання Patriot у ручному режимі. Показав американським оборонним корпораціям довгостроковий ринок, який оплачуватимуть Україна та європейські союзники.
Навіть потенційне виробництво Patriot в Україні є передусім американською ліцензійною моделлю: контроль над технологією залишається у США, американські компанії отримують замовлення, Вашингтон визначає межі локалізації, а Україна фінансує частину власної безпеки через американську промислову екосистему.
Для Трампа це раціональна політика. Проблема не в тому, що американський президент служить Америці. Проблема в тому, що українська влада досі не навчилася так само безсоромно служити Україні.
Нам пропонують оцінювати поїздку за заниженою шкалою. Вона не погіршила становище України, але й не змінила його принципово. Вона зберегла канал комунікації, проте не принесла зброї. Вона створила перспективу ліцензії, але не дала ліцензії. Вона збіглася з просуванням санкцій, але санкції ще не діють. Вона пожвавила дипломатію, але не створила безпечної конструкції миру.
Я не побачив результату поїздки, тому що результат не можна вимірювати кількістю рукостискань. Після Вашингтона Україна не отримала нової батареї Patriot. Не отримала визначеної кількості перехоплювачів. Не отримала підписаної ліцензії. Не отримала нового масштабного пакета військової допомоги. Не отримала чинного санкційного закону. Не отримала гарантій безпеки. Не отримала погодженого механізму завершення війни.
Для мирної країни продовження переговорів може бути нормальним дипломатичним процесом. Для країни, яку щоночі обстрілюють ракетами, процес без матеріального результату означає нові смерті. Українська зовнішня політика має перестати звітувати про те, з ким зустрівся президент, і почати звітувати, що після цього фізично отримала країна. Скільки ракет. Скільки установок. Які строки. Яке фінансування. Які технології передані. Які санкції запроваджені. Які зобов’язання підписані. Яку залежність усунуто.
Усе інше — дипломатичний туризм державних мужів за народний кошт, які досі плутають присутність за столом із можливістю визначати меню.