Том Купер: звіт про війну в Україні за 20 березня 2023 року

Всім привіт!

Читаючи різні коментарі останніх днів і тижнів, стає очевидно, що в багатьох людей занадто багато часу, і всім їм, звичайно ж, видніше. «Замість» спроби з’ясувати, що відбувається, спостерігається надто багато міркувань про те, хто правий і хто винен, і — особливо коли і де буде український контрнаступ, і як саме він матиме вигляд. Справді, є персонажі, що викладають маразм на кшталт «неважливо, що Бахмут утримається, якщо Мелітополь все ще в руках росіян». …Є люди, які скаржаться на зниження на посаді офіцера ЗСУ за публічну критику начальства. Але найкраще, коли суперрозумні радники США скаржаться (прилюдно, хай і «непрямо») на витрату боєприпасів ЗСУ в районі Бахмута, тому що — і це надболісно — це виснажує запаси, необхідні для контрнаступу. І, звичайно, всі повторюють старе твердження про те, що «вилучення сил для утримання Бахмута виснажує сили, необхідні для контрнаступу України» — ніби це якісь релігійні догми…

Ми вже бачили, наскільки розумними можуть бути американські радники — останні 20 років в Афганістані та Іраку. І тепер в Україні з лютого 2022 року просто для прикладу. І цьому спритному саркасту мені особливо сподобалося побачити, як американські війська стримують витрату боєприпасів у будь-якому вигляді «вогневого контакту»… Але, мені цікаво інше: навіщо всі вони так підштовхують Україну до контрнаступу? Чому, на їхню думку, окуповані райони мають бути негайно звільнені, і це має відбутися завтра, а краще — сьогодні?

Почасти такі ідеї нагадують мені про росіян та їхні уявлення про те, що «Україна має бути завойована, вона повинна впасти, українці повинні підкоритися, Захід має вклонитися, все і вся щось ПОВИННІ…». …і частково вони нагадують мені Іран кінця 1980-х та початку 1981 року. Тоді було щось на кшталт «Іран повинен контратакувати», «Іран повинен звільнити Хузестан», «Іран або контратакує зараз, або ніколи», і звичайно ж: «Іран переможе, тому що він кращий за іракців»….і потім ця прекрасна фраза: «ось побачите»….. У цьому плані деякі американці та деякі українці нагадують мені трохи іранців: надто багато профанів, які всі знають краще за інших і впевнені, що можуть зробити все краще, ніж будь-хто інший, та ще й якомога раніше…

Результат?

Іранська громадськість підштовхнула власну армію до контрнаступу, до якого остання просто не готова. У січні 1981 року іранська армія почала великий контрнаступ: бронетанкова дивізія з трьома бригадами ОБТ «Чіфтен» була спрямована на добре підготовлені іракські позиції. У невідповідний час, у розпал сезону дощів. Половина ОБТ була втрачена при попаданні в бруд, а ще третина була підбита іракськими Т-72.

Дякую вам, політики, кабінетні генерали та військові кореспонденти: загинуло багато людей. Жодних цілей не було досягнуто.

Після цього Ірану знадобилося ще 1,5 роки підготовки, поки його армія справді не стала готовою, а її командири справді не зібралися з духом. Тільки тоді вони розгромили іракську армію в Хузестані та одразу звільнили всю провінцію. За іронією долі: я не знаю нікого, хто б підраховував усі іранські втрати від цього процесу «здобування уроків». І, звичайно ж, жоден із політиків, кабінетних генералів чи військових кореспондентів, які наприкінці 1980-х тиснули із вимогами «швидшого контрнаступу», ніколи не брали на себе відповідальність за всі втрати Ірану в січні 1981 року.

Зараз в Україні ситуація така, що ВКС вдалося придушити ППО України в районі Авдіївки настільки, щоб не тільки вразити місцеві українські укріплення керованими авіабомбами вагою 1500 кг «з дистанції», але навіть щоб дозволити своїм бомбардувальникам 22М-3с бомбардувати територію вільнопадаючих ФА. Та й Су-34 з іншими бомбами, що вільно падають, теж.

Хтось там розуміє, що це означає? Або оскільки про це ніде не говорять, цього не існує і це не має значення?

Для тих, для кого цікаво: ППО настільки зайняте виключно захистом усіх українських міст та енергосистем від атак російських балістичних і крилатих ракет, що не вистачає систем і недостатньо (важких) наземних ракет «повітря-повітря», щоб належним чином захистити свої війська по всій лінії фронту довжиною 1000+ кілометрів. ЗСУ не можуть прикрити свою артилерію, дислоковану в районі Авдіївки, що, у свою чергу, означає, що ця артилерія не може вибити російську артилерію, що, у свою чергу, означає, що російська артилерія, як і російська авіація, є вільною для підтримки просування своїх сухопутних військ…

Але ж ви хочете в таких умовах перейти в контрнаступ, так?

Визнайте це і прийміть це, люди: все, що ми з вами «маємо» — це сплачувати податки та померти. Це єдине «мають», у чому може бути впевненість у нас із вами.

Отже: НІ, Україна «НЕ винна». Ні, ВСУ не повинні переходити в контрнаступ. Особливо, якщо вони не готові. І зараз вони не готові. Не вистачає боєприпасів, не вистачає міні-БПЛА, не вистачає беоприпасів, не вистачає приладів нічного бачення, не вистачає боєприпасів, не вистачає систем ППО, не вистачає боєприпасів, не вистачає досвідчених і добре навчених військ, не вистачає боєприпасів, не вистачає досвідчених командирів, а їм бракує ще більше боєприпасів. І там, де всього цього не вистачає, у них зростають проблеми з військами, яким просто набридло вбивати: якщо у вас є якісь проблеми з розумінням цього, ідіть та записуйтесь до ЗСУ, добровільно, проводьте свої неділі, розстрілюючи 100+ людей. Потім подивимося, як ви міркуватимете…

…або можете настати і навчитися терпіння. Це не відеогра, це не те місце, де ви можете хитрувати, маючи нескінченні запаси боєприпасів та військ: це велика, масштабна, кровопролитна, брудна війна. Такі війни виграються не хвастощами і не балакучістю, а терпінням, ретельною розвідкою, великою кількістю тренувань, наявністю достатньої кількості боєприпасів, виснаженням супротивника при навчанні достатньої кількості власних військ та ретельним відбором військ, часу та місця. Це не ваша і не моя справа, і не справа решти всіх можливих кабінетних генералів і військових кореспондентів у соцмережах: це справа «генералів» ЗСУ.

Том Купер