Том Купер дещо сумнівається в доцільності ривка на курщину, з огляду на нестачу сил на інших ділянках фронту, проте його захоплює сміливість та рішучість відділків, які вчинили прорив. Він безкомпромісно вважає, що це справа ЗСУ і не має жодних застережень щодо права українських частин чинити саме так – навпаки, традиційно іронізує з західних політиків, як мали щодо цього сумніви.
Його реакція стримана, проте оптимістична. У назву свого матеріалу він вміщує фразу адмірала Фаррагута, який керував сміливою та переможною атакою флоту північних штатів проти морських сил південців у затоці Мобіл під час Громадянської війни в США. Отже: до біса торпеди – повний вперед!
[Опубліковано 8 серпня близько 11:30 за Києвом]
Усім вітання!
Я, напевно, уже не раз казав: війна — це штука іронічна і значною мірою абсурдна. А тепер ще й додам, що вона дуже нагадає «екзотичну тварину»: як система систем війна має власне «життя», і ніхто не годен передбачити, що вона «втне далі»…. Або як може закінчитися (за умови, що вона в принципі закінчиться…). Не так легко підібрати ілюстрацію цієї тези, але цього разу — це діяльність ЗСУ в курській області рф за минулі два дні.
…оскільки балакучі голови в Києві майже «тотально контролюють просочування будь-якої інформації», у більшості спостерігачів виникає питання: що ж саме ЗСУ коять у Курську… і навіщо… і скільки це триватиме?
Що ж, за відсутності офіційних пояснень спробуємо проаналізувати деякі моменти.
Стратегія
Почнемо з того, що все свідчить про те, що триголовий страус у Білому домі загалом забороняє будь-які наступальні операції України на території рф. По суті, «звірятко Байден-Блінкен-Салліван» забороняє Україні не лише застосовувати надану США зброю по території росії, а й (попри публічні заяви про протилежне) бити по російській нафтовій промисловості, російській енергосистемі та російських авіабазах. На думку американців, через такі дії війна може стати «ще більш непередбачуваною», а це, безумовно, суперечить їхнім інтересам і планам — і тому робити таке «но-но-но!». [Станом на вечір іронія Купера вже не справджується: США заявили, що дії України – її суверенна справа – ред.]
Тепер подивимося на київський уряд і Генштаб. Вони перебувають у ситуації, коли не можуть бути впевнені, що після виборів у США в листопаді цього року далі матимуть американську підтримку. До того кілька місяців ЗСУ вже бракувало багато важливого: не лише артилерійських боєприпасів, але й зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) для протиповітряної оборони, бойових літаків, ударних вертольотів, бронетанкової і механізованої техніки, навіть службових автомобілів. Чи будуть постачання артилерійських боєприпасів зі США після листопада — цього впевнено сказати не можна. Постачання з ЄС відстають від плану на кілька років. Скажімо, перша партія (близько 100 000) снарядів за «чеською угодою про постачання зброї» прибула в Україну наприкінці червня і на початку липня, але основна маса ще не надійшла. А оскільки «союзники» на Заході не змогли домовитися навіть про те, хто і скільки платитиме за «чеську угоду», не кажучи вже про перевантаження снарядів, немає впевненості, що решту боєприпасів таки довезуть. Те ж саме можна сказати і про подальшу угоду про 2 мільйони снарядів, нібито знайдених десь в іншому місці: ніхто вже навіть про це не говорить.
Іншими словами: Українські «союзники» такі «надійні», що також не змогли поставити обіцяну/заявлену кількість артилерійських і мінометних боєприпасів власного виробництва — переважно тому, що їхні балакучі голови виявилися (сюрприз!) некомпетентними балакучими головами, не здатними діяти без дозволу своїх господарів-олігархів, а отже, не здатними до ефективного керування, далекоглядності й урядування в інтересах народу, а не олігархії. Ба більше, поки що вони не постачають бронетехніку, а купувати машини, безпілотники тощо доводиться самим військовим ЗСУ, як правило, за власні кошти (і на донати, як для 151-тої ОМБр) [збір Тома Купера подаємо наприкінці матеріалу – ред.].
Не дивно, що на таких ділянках фронту, як Авдіївка-Покровськ, ЗСУ не можуть утримувати позиції: їх постійно обстрілюють російськими планерними бомбами УМПК і дратують атаками російської піхоти. Звичайно, на півночі Харкова та в інших місцях ЗСУ вдалося зупинити російський наступ, але це далося їм дорогою ціною — і чималих витрат боєприпасів, і чималої кількості підрозділів, які довелося залучити і які тепер також страждають під безперервними російськими авіаударами. Інший результат — російські розвідувальні БПЛА і далі спокійно літають над Україною на глибині до 200 кілометрів, і ЗСУ та військово-повітряні сили (ВПС) можуть відносно мало що їм протиставити (хоч і щосили намагаються).
Окрім цього, російські ракетні удари послабили українську енергосистему настільки, що ніхто не може достовірно сказати, чи функціонуватиме вона майбутньої зими. Водночас росіяни дозволяють собі використовувати до шести «іскандерів-М» на одну лише ціль (наприклад, той міцно укріплений завод по виробництву дронів у Броварах, який було уражено у ніч з 5 на 6 серпня… хоча Повітряні сили ЗСУ повідомили лише про чотири «іскандери» з яких два збиті… в Україні взагалі ніхто не говорить про наслідки тієї атаки…).
Але, якщо враховувати всі обіцянки Заходу, то навряд чи щось зміниться приблизно до 2027 року – навіть якщо Гарріс виграє вибори…
…тому що Захід (у тому числі США) навіть не може належним чином наростити виробництво ЗРК. Або тому, що незрозуміло, чи збирається він продовжувати постачати бодай такий мотлох, як RIM-7 Sea Sparrow/Aspide/Spada…
На додачу – ніби всього цього замало – офіційному Києву навіть заборонено скаржитися. Неодноразово повідомлялося про те, що Байден забороняє Зеленському обговорювати допомогу США. Ба більше, навіть якби це було дозволено, то, безумовно, пов’язана з пуддінгом олігархія, як-от Безос, Маск, Тіль, Трамп тощо, була б дуже цьому рада, бо це їм прямо на руку (див. «для України грошей нема», при тому, що 90-95% «грошей», які дає «Тріо фантастикус» [Байден-Блінкен-Салліван], фактично витрачаються в США).
Додайте до цього розрахунку власні проколи Києва: провал запізнілого та погано проведеного минулорічного наступу (його треба було починати на багато місяців раніше, тож у результаті він базувався на застарілому плануванні); неможливість повної (і вчасної) мобілізації населення; провал (і зрив графіків) фінансування «конвенційного» оборонного сектору, щоб він почав виготовляти ЗРК та іншу зброю власної розробки; нездатність реформувати Генштаб України таким чином, щоб він почав закладати основи змін у ЗСУ, а не здійснював командування у стилі мікроменеджменту; і так далі, і так далі, і так далі.
Саме з таких обставин виникають ситуації, коли хтось, у даному випадку українці, «і коли робить – поганий, і коли не робить – поганий». І особливого вибору немає, окрім як продовжувати танцювати під музику інших (США, росії, ЄС тощо).
Або ж
Або ж зробити щось не лише сміливе, а й достатньо рішуче та ефективне – і таке, чого ніхто не очікує. А навіть якщо й очікує, то не у таких масштабах.
Звісно, Генштаб України міг розгорнути ті «півтори бригади», які він виділив для «рейду» в курську область, на ділянці Авдіївка-Покровськ. Можна було б збільшити поставки боєприпасів та іншого обладнання у цей сектор. Ну, хоча б для того, щоб стабілізувати ситуацію. Але запитайте себе: що це дасть? З часом – через один-два тижні, один-два місяці чи пізніше – ці війська і техніка будуть стерті в порох російськими плануючими бомбами і дронами…
Схоже, офіційному Києву це набридло до такої міри, що він вибрав «або ж». І утнув щось подібне до того, як зробив адмірал ВМС США Девід Фаррагут у 1864 році, під час громадянської війни в США у битві в заливі Мобіль, коли віддав свій знаменитий наказ: «До біса торпеди – повний вперед!» (зважайте на те, що «торпеда» у ті часи була тим, що сьогодні назвали б «протикорабельною міною»; сучасні нам торпеди тоді ще не винайшли).
Що стосовно даної ситуації можна перефразувати так: «До біса Тріо Фантастикус і усіх славетних західних союзників, до біса пуддінга – повний вперед на курськ!»
Оперативний рівень
Так, зі «стратегічним рівнем» розібралися. Наступне питання стосується «оперативного рівня»… Щоб збагнути цю операцію, лиш уявіть собі будь ласка, що український Генштаб у 2023 році ввів би усі новостворені бригади на територію російської федерації (а не в 20-кілометрову зону російських мінних полів на півдні Запорізької області)…
Це вже є умовністю і по суті цього не сталося, тож говорити про це немає змісту. Та все ж зауважу, що судячи з того, що вдалося пріґожинській “еліті” з ПВК «ваґнера» під час торішнього заколоту, якби українці організували б щось подібне, то доїхали б до москви ще до того, як пудінг та російський генштаб спромоглися б на бодай якусь притомну реакцію… хоча б через те, що їм було б легше (значно легше) прорватися крізь малозахищені ворожі позиції, аніж крізь надійні укріплення. Отже, наразі вже очевидно, що ЗСУ вартувало вдарити кудись вглиб території росії, адже збройні сили російської федерації (ВСрф) зараз на піку залучення своїх резервів на Донбасі. Насамперед в Авдіївсько-покровському секторі. Відповідно, росіян слід змусити перекинути ці сили на якийсь інший напрямок. І немає нічого кращого, ніж змусити їх задіяти ці сили на території російської федерації, не в Україні.
… принаймні, таких висновків дійшов я – зокрема, на підставі того, що доноситься з росії за останню пару діб. Адже, на противагу ситуації, що склалася під час попередніх двох «рейдів» на територію російської федерації, одна лише кількість БПЛА та систем ППО, які цього разу, як видається, задіяні ЗСУ на Курщині, вказує на те, що ця операція і «спланована краще», і поза всяким сумнівом «реалізовується значно більшими українськими силами» (а не лише двома батальйонами у складі росіян, що виявили бажання воювати проти пудінга).
Тактичні деталі
Про які ще деталі ми можемо говорити щодо цієї української операції?
Що чути з українського боку? Майже нічого. Принаймні з офіційних джерел у Києві…
З російського боку? Ну, тут повідомлення варіюються між «повний хаос і паніка”, бравадою в стилі «ми здолали асирійців, і вавилонян, і марсіан також…», та повідомленнями на ізраїльський манер (на кшталт звітів генерала АОІ Елазара у жовтні 1973 р.): «це агонія, і скоро ми їм зламаємо хребет»…
Водночас, їхні звіти здебільшого – суцільна нісенітниця. І це, безперечно, свідчить, що росіян захопили зненацька аж до такої міри, що складно описати їхній стан шоку.
От, до прикладу, вони заявляють, що ЗСУ задіяли не менше «5 супер-елітних бригад», включно із оснащеною БМП Bradley 22-гою механізованою, а також 72-гою механізованою і 80-тою та 82-гою десантно-штурмовими бригадами…
Іронічно також те, що відомо про зведену росіянами ланку оборонних укріплень вздовж українського кордону, але десь за 10–15 кілометрів на схід. Однак, ділянки прориву ЗСУ вглиб Курської області розташовані ЗАХІДНІШЕ тих укріплень. До прикладу, Суджу, яка має стратегічне значення (бо тут три російських газотранспортних магістралі, якими газ постачається на Захід, сходяться в одну трубу, див. мапу нижче), українці захопили швидко (і без бою), підступивши до містечка з різних напрямків. Бо фактично російський гарнізон там був відсутній.
«Не проблема», – сказали росіяни і перейшли у режим «вперед–вперед», а вустами своїх пропагандонів, вже вчора опівдні доповіли про відновлення контролю над Суджою. В тому-таки звіті похвалилися, що ПКС завдають по ній масованих авіаударів і згодом дійшли висновку, що вдарили по одному з підрозділів ВСрф, який відступав з містечка…
Схоже, ніхто в Росії не задається питанням, чому їм доводиться бомбити і обстрілювати місце, яке вже було «звільнене»… неважливо: далі вони і російські ЗМІ зайнялися повідомленням про смерть одного з вже згаданих «виробників маячні»… що потім теж виявилося неправдою…
Іншим гарним прикладом була ситуація з російським гарнізоном в Олешні: про нього повідомлялося, що він був «оточений, а потім захоплений» наступаючими ЗСУ. Насправді близько 40 військовослужбовців були захоплені рівно чотирма (цифрами: 4) бійцями батальйону «Айдар» (53-тьої мехбригади).
Чому так?
Тому що, не маючи інших військ, російський Генштаб «забезпечив» цю територію підрозділами, що складалися з погано навчених, погано екіпірованих зеків. Відомо, що понад 300 з них здалися в полон ЗСУ впродовж перших 12 годин операції.
Тобто російський Генштаб припустився величезної помилки.
…. що підводить мене до теми тих ґєнштабу та міністерства оборони, що в москві. Якщо ви думаєте, що Генштаб у Києві робить помилки… ха-ха! Зачекайте, щоб почути, що утнув московський. Ті, хто стежить за мною до початку часів, знають, що я називаю їх «вишестоящими органами» (і роблю це ще з часів російської військової інтервенції в Сирії, у серпні-вересні 2015 року). І я маю на це вагомі підстави: бо навіть росіяни з пам’яттю, кращою, ніж у акваріумної рибки, називають ватажка «ґєнштабу» ґєрасімова брехуном, а всіх підлеглих йому генералів – некомпетентними п’яницями. Тому ґєрасімов виявився достатньо тупим, щоб спочатку заявити, що в українському наступі брали участь «250 бойовиків і 50 одиниць бронетехніки», а потім, що росіяни «вбили 250 українських бойовиків і знищили 50 одиниць бронетехніки», а ще пізніше збільшив цю цифру до «вбили 400 бойовиків і поранили в 3-4 рази більше» тощо. Інакше кажучи: за заявами самого ґєрасімова, росіяни вже вбили приблизно в 4 рази більше «українських бойовиків», ніж їх було в його перших звітах.
Звісно ж, заява «вишестоящих органів» про те, що українська атака була «зупинена ще на кордоні», мала таку саму відповідність «реальності»…
Не дивно, що пуддінгівські пропагандони відреагували на це у звичній для них манері «в ефірі фейк-ньюз». Серед іншого, вони почали використовувати старі відео зі знищеними українськими «Бредлі» та «Страйкерами» — насправді знятими на Авдіївсько-Покровському напрямку, причому дуже давно.
Тим часом, дехто там чемно підтвердив: повернути Суджу не вдалося, так само, як не вдалося повернути, наприклад, Зелений Шлях: контратака ВСрф на це село була буквально розбита ЗСУ. Навпаки, вчора пізно вранці почали з’являтися перші повідомлення про запеклі бої вздовж траси, що з’єднує Суджу з Кореновим, а потім про те, що українці дійшли до Робітничого району в останньому місті (звідки вже втекло близько 50% населення з приблизно 4 000 осіб). Далі вони почали перераховувати села, взяті під контроль ЗСУ, включно з (лише для прикладу) Леонідовим і Любимівкою… Іншими словами, йдеться про територію уздовж лінії, показаної на цій карті:
З високою достовірністю, дані системи FIRM від NASA (яка насправді призначена для відображення великих лісових пожеж, наприклад) показують «досить обмежену» зону бойових дій (принаймні, станом на вчорашній ранок).
На додачу до російських «новин», які зазвичай запускають ті самі люди, що не перестають хвалитися «точними авіаударами ПКС рф», «килимовими бомбардуваннями українських позицій» тощо, крах позицій ВСрф між Суджею і Кореновим пояснюється тим, що «українці поставили багато засобів протиповітряної оборони», які «не дозволили російській авіації підлетіти до них близько». Потім з’явилися повідомлення про «кілька Ка-52, збитих далекобійними ракетами AIM-120, випущеними українськими винищувачами F-16».
Іншими словами: росіяни «точно знають», що відбувається, а отже, ситуація «зрозуміла», і перемога вже близько…
Власне, окрім Генштабу України (думаю… і сподіваюся), ніхто достеменно не знає, чого чекати далі від українського проникнення в курську область. Чи дійсно вони заїхали аж на Коренєве… а може, і далі по трасі на північ до Рильська (як повідомляють деякі росіяни)? Не знаю. Я впевнений лише у двох речах:
а) у перші 24 години цієї операції ВСрф спішно перекинули «купу» своїх сил із західніших районів на лінію Рильськ-Коренєво. Особливо відзначу той факт, що бригада спецназу гру «сенеж» була негайно перекинута на захист атомної електростанції імені курчатова, розташованої на південь від курська.
б) російський ґєнштаб перекинув частини 18-тої мотострілецької дивізії з північної Харківщини до курської області.
… усе це… при всій моїй любові до політиків і радощів від їхніх дій… отже, усе це змусило мене подумати: як би заметушилися екстрені служби Білого дому у Вашингтоні, округ Колумбія, якби українці дійсно пройшли весь цей шлях?..
…а ще:
в) протягом перших 24 годин цієї операції ЗСУ захопили більше території, ніж ВСрф – за два місяці штурмів на північній Харківщині.
І з цього випливає ще один висновок:
г) як не дивно, деякі російські пропагандони вже порівнюють результати цієї української операції з проривом під Балаклією та розгромом їхньої 1-шої гвардійської танкової армії під Ізюмом у вересні 2022 року. До того ж, враховуючи жалюгідний стан 18-тої мотострілецької дивізії (розбитої під час штурмів на північній Харківщині), інші підрозділи ВСрф, безумовно, «незабаром» прямуватимуть на західну курщину.
…але мені насамперед цікаво: чи зможе ЗСУ знайти достатньо військ, щоб «закрити пастку», дійсно просунувшись від кордону до самого Коренєвого…
Інакше кажучи – як завжди, ми не владні нічого зробити, окрім як донатити на ЗСУ, чекати і дивитися, що з усього цього вийде.
Переклад: Ірина Жигалюк, Катерина Соболева, Антон Шигімага, Антоніна Ящук