Том Купер: повітряна війна над Україною Частина 1

Всім привіт!

Сьогодні я хотів би відповісти на низку запитань і коментарів, які з’явилися з тих пір… чорт забирай, це було  у вересні цього року , хоча здається, що це було кілька років тому… — відколи я торкнувся конкретних тем і пояснив кілька додаткових моментів, пов’язаних із повітряною війною над Україною. Якоюсь мірою я хотів би навіть зазирнути у майбутнє та пояснити, чого очікувати найближчими місяцями.

******

Я думаю, що мені потрібно почати з «кілька кроків назад в історію»… Давним-давно…. коли не було ні інтернету, ні смартфонів… неймовірно, чи не так….? Дійсно, тоді це було зовсім неймовірно для маси людей, що повзають по біосфері під назвою «Земля»… але я відволікся… повернемося до моєї історії: давним-давно народилася спрощена ідея здійснити революцію у повітряній війні за допомогою використання ракет.

Ідея стала настільки популярною, що поява ракет «повітря-повітря» (ААМ) та «земля-повітря» (ЗРК) призвела до деяких впливових людей у ​​всьому світі до кількох висновків. Наприклад, у другій половині 1950-х років подібні ідеї доводили багатьох учасників до того, що вони переконували не лише себе, а й усіх оточуючих, що, наприклад, ЗРК зроблять артилерійське озброєння літаків застарілим. Декілька років по тому деякі дійшли до того, що заявили, що всі пілотовані літаки застаріли: цілі уряди були переконані припинити фінансування досліджень і розробок майбутніх бойових літаків. Іншим казали, що можна заощадити чимало грошей, замовивши бойові літаки без встановлених на них гармат та озброєні лише ракетами.

Потім було кілька несподіваних воєн. Скажімо, війна у В’єтнамі, кілька воєн між арабами та Ізраїлем, насамперед – і їхній досвід шокував багатьох людей, переконаних у перевазі ракет та старіння зброї. Цей досвід показав, що авіоніка та системи наведення, встановлені на сучасних літаках та ракетах, такі як радари, інфрачервоні ГСН, гідропідсилювачі керма, ракетні двигуни… були незрілими: ще не розвинені досить добре, щоб зробити ракети явно вищими. Цей досвід навіть привів деяких висновків на кшталт: «Боєць без зброї подібний до птаха без крила».

За іронією долі, більшість оглядачів тоді випустили з уваги ще один важливий чинник: пілоти та наземні бригади, що літають і обслуговують дедалі складніші літаки, почали не встигати за новітніми технологіями. Вони все ще були одержимі зброєю і так званими «собачими боями» часів Другої світової війни: «собачі бої» означають спробу атакувати ворога з тилу з використанням кулеметів або автоматичних гармат.

Справа в тому, що пілотам не вистачало навичок, необхідних для повного використання нових технологій. Щоб змінити ситуацію, знадобилося зовсім нове покоління льотчиків.

….і до того, як таке нове покоління літальних апаратів надійшло на озброєння і стало помітним (хоча приблизно в той час, коли з’явилися маси бойових літаків, що перебувають на озброєнні нині в Україні та Росії) ще у 1970-х роках, майже всі учасники були насамперед стурбовані встановленням сучасних знарядь на винищувачі.

Проблема…. насправді, була не одна проблема…. Насамперед, тоді нікому і на думку не могла спасти думка про те, що бойовий літак, що розглядається, використовуватиметься в масштабній війні, яка вестиметься приблизно через 50 років. У кращому разі всі очікували, що винищувачі 1970-х років будуть замінені новими моделями 1980-х і 1990-х років… Більше того, політики того часу були або стурбовані критикою існуючих ракет, як, наприклад, на Заході; або заколисували себе хибним почуттям безпеки щодо переваги власних ракетних технологій, як, наприклад, на «Сході». Більше того, коли всього через кілька років, на початку 1990-х років, домінуючий конфлікт того часу – так звана «холодна війна» – раптово закінчився, майже всі швидко забули про бойові літаки та ЗРК: раптово, майже всі були зайняті іграми з іншими іграшками, святкуванням вечірок, навчанням використання Інтернету… чи війною проти «ісламо-фашистських пастухів кіз» десь у пустелях Північної Африки та Близького Сходу…

Інша проблема, і на той час майже непомічена масами громадськості, полягала в тому, що досягнення в галузі інформаційних технологій тим часом призвели до «маленької революції» у повітряній війні. Всі мрії про ракетне панування поступово здійснилися, і бойові літаки поступово отримали можливість дійсно виявляти і стріляти по своїх противниках ракетами далеко за межами гармати. Можливо, (Друга) війна в Перській затоці 1991 року ще не була абсолютно ясною щодо цього. Але: принаймні операція НАТО проти Сербії в 1999 році (також відома як «Косовська війна») — не кажучи вже про те, що «якась лісова пожежа» у вигляді війни між Ефіопією та Еритреєю приблизно водночас, ясно продемонстрували, наскільки далеко просунулися технології за попередні 20 років.

«Раптово» винищувачі почали знищувати один одного з дальностей 30, 35, 40, 45 і навіть 50 кілометрів.

Справді, якийсь час здавалося, що повітряна війна знову сповнена технологічних чудес. Так, що:

а) маса сучасних пілотів і наземного персоналу тим часом повинна була володіти знаннями, рівними вченим ступеням в галузі інженерії та електротехніки, щоб керувати оснащеною ними технікою. І настільки, що:,

б) лише через десять років з’явився перший безпілотний літальний апарат (БПЛА), озброєний ЗРК, а в 2002 році один з них навіть  випустив переносну зенітну ракету (ПЗРК), пристосовану для використання як зенітно-ракетний комплекс малої дальності, по іракському перехоплювачу МіГ -25, який збирався його збити

На жаль, ракета «ААМ», випущена цим БПЛА, була надто малою дальністю і надто повільною: велика і швидка ракета «повітря-повітря» Р-40, випущена цим МіГ-25 (у звіті ASCC/NATO, позначення «AA-6 Acrid ‘) швидко скоротила дальність і збила БПЛА задовго до того, як його FIM-92 Stinger зміг завдати удару у відповідь по МіГу. А потім, через два десятиліття, наприкінці лютого і на початку березня 2022 року, результати першого тижня повітряної війни під час тотального вторгнення Пуріна в Україну драматично продемонстрували: просто наявність «річного досвіду польотів» реактивного винищувача та «величезних яєць» недостатньо для перемоги в сучасній повітряної війни. Навпаки: відсутність розуміння нових технологій – і, як наслідок, тактики – ведення повітряної війни не що інше, як смертельним результатом.

******

….з чим я переходжу до справи: до самої суті проблеми, з якою ВПС України має зіткнутися на роки вперед – принаймні доти, доки вони намагатимуться протистояти сучасним винищувачам та перехоплювачам ВКС…. за допомогою F-16AM.

Про що я говорю?

Суть відповіді на це питання можна прочитати на цій діаграмі:

Згадані вище дальності дії ракет ґрунтуються на підтвердженому досвіді повітряних боїв за останні 20 років, а не на рекламних оголошеннях виробників.

Як має бути очевидно, радіолокаційна та ракетна дальність таких винищувачів та перехоплювачів ВКС, як Су-35С та МіГ-31БМ, значно перевершують дальність дії F-16АМ, які перебувають у процесі ухвалення на озброєння ЗСУ.

Простіше кажучи: будь-який український F-16AM, який намагається наблизитися до російського Су-35С або МіГ-31БМ, з великою ймовірністю буде виявлений та атакований ворожими зенітно-ракетними комплексами дальньої дії Р-37М, і це задовго до того, як він зможе випустити свою основну ракету — AIM-120C AMRAAM.

….що має бути очевидним, якщо взяти до уваги, що «AMRAAM» – це абревіатура від «удосконаленої ракети класу «повітря-повітря»  середньої дальності ».

Звичайно, будь-хто, хто має хоч якесь серйозне уявлення про сучасну повітряну війну, тепер нагадає мені: «Гей, не кожен повітряний бій ведеться в «ідеальних обставинах», коли два супротивники наближаються один до одного по прямій і їхні датчики забезпечують ідеальну пілотам. обізнаність щодо ситуації.

І я відразу ж погоджуся.

… хоча тоді це підштовхне мене до… того, що я збираюся обговорити в «Частині 2» цієї статті. 😉….

(…далі буде…)

Том Купер