10 мільйонів гривень – саме у стільки обійшлася українцям минулого року підготовка звітів про згадки чиновників і топ-посадовців від «монобільшості» у пресі. Як з’ясували журналісти Bihus.Info, ці гроші отримала компанія «Медіатека», яка належить народному депутату від «слуг» Олександру Маріковському.
Звіти про публікації у медіа за державний кошт ця фірма готує для Офісу президента та Кабінету міністрів. Зокрема, вона аналізує згадки про можновладців, підсумовує найважливіші події тижня за участі цих посадовців, а також визначає, хто і за що їх критикував.
Оплачує цю роботу держпідприємство «Центр захисту інформаційного простору України», яке підпорядковується Мінкульту. І фірма маловідомого «слуги» Маріковського отримує за це державні гроші вже більше 4 років.
Причому журналісти з’ясували, що існує понад 10 видів звітів, різних за обсягом та складністю. Наприклад, щоденний моніторинг соціальних мереж та щотижневі моніторингові звіти згадок у медіа. «Моніторять» згадки про президента Володимира Зеленського і першу леді, посадовців Офісу та Кабміну.
А далі починається найцікавіше.
Журналісти отримали щотижневі звіти, які стосувалися ОП і міністерств у ті тижні, коли виходили найгучніші журналістські матеріали, фігурантами яких були найвищі посадовці.
Наприклад, у жовтні минулого року ті ж таки журналісти Bihus.Info опублікували матеріал, у якому йшлося про російський паспорт дружини заступника голови Національної поліції Дмитра Тишлека. Моніторингова компанія згадала про розслідування у звіті за 28 жовтня – 3 листопада у блоці, який стосується міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка.
«Ігор Клименко відреагував на журналістське розслідування щодо зв’язків з РФ заступника голови Нацполіції Дмитра Тишлека, заявивши про відсторонення останнього з посади. На Цензорі МВС критикували за неуважність у цьому призначенні», — зазначається в документі.
Тими ж днями журналісти опублікували матеріал, який стосувався Мінкульту: про зйомки серіалів за бюджетні гроші. Розслідувачі виявили, що частина компаній, які отримали кошти з бюджету, була наближена до ОП і колишнього міністра культури та топ-менеджера 1+1 Олександра Ткаченка. Крім того, частина компаній працювала з росіянами незадовго до повномасштабного вторгнення.
Що цікаво – про цей матеріал у моніторинговому звіті для посадовців не згадали взагалі.
Але є й інша тенденція. Схоже, що українські платники податків оплачують побудову альтернативної реальності для високопосадовців.
Наприклад, критику в бік влади у звітах «Медіатеки» нерідко транслюють із посиланням на узагальнені «опозиційні ЗМІ». Більше того, аналітики «слуги народу» дають не тільки фактичну інформацію, а й додають певний суб’єктивний контекст.
Що створює думку про те, що владу в Україні переважно «атакують», а критичні матеріали про неї «розкручують».
«Опозиційні ЗМІ продовжували атакувати заступника керівника ОП у рамках корупційної риторики, зокрема, щодо курування енергетики, зв’язків з Г. Галущенком та всіляких схем», — саме так описуються у звітах публікації про скандали навколо родинного бізнесу Ростислава Шурми.
Журналісти зазначають, що автори звітів часом додають політичний контекст з негативною конотацією, який слабко ототожнюється з офіційними документами.
Доходить до того, що у звіті, який стосувався розбору згадок телемарафону «Єдині новини», деяких критиків марафону аналітики називали «порохоботами»: «Найбільше поширень загалом і в рамках цієї теми зокрема зібрав порохобот О.Леусенко, який у Твіттері спочатку атакував владу через наратив про співпрацю з олігархами, а далі – через політику влади щодо НАТО. Меседжі з його твітів були помічені і у інших порохоботів».
Простіше кажучи, ці звіти, замовлені за державний кошт, приводять посадовців до думки, що критика в їхній бік лунає переважно від якихось невідомих «опозиційних ЗМІ», і представляє вона собою або «атаки», або «популізм» політичних опонентів.
В принципі, це чудово пояснює багато поведінкових вад чинної політичної влади. «Навколо вороги», корінь зла — «порохоботи», владу «атакують» і вона повинна захищатися. За 4 роки ця рольова модель закріпилася остаточно.
Але тут варто сказати і про те, хто забезпечує посадовцям цю «альтернативну реальність». Нардеп Маріковський, чиї співробітники і пишуть цю єресь у звітах, запам’ятався кількома речами.
Ще 2020 року у Веховній Раді виникла комічна ситуація, коли він проголосував за один із законопроектів карткою скандальної нардепки від забороненої ОПЗЖ Наталії Королевської. Пізніше його компанію ловили на обслуговуванні інтересів російського бізнесмена, колишнього гендиректора «Лукойлу» Тамаза Сомхішвілі.
А влітку цього року, після чергового корупційного скандалу у фракції «слуг», абсолютно нікому невідомий у політичній сфері Маріковський раптово розродився постом у соцмережах про те, що «нас військові розстріляють».
Втім, ця теза нардепа, при всій своїй емоційності, має певне раціональне підґрунтя. Отримувати мільйони з державного бюджету, щоб писати для вищих керівників держави звіти про «порохоботські атаки» — це не те щоб корупція, ні.
Це просто банальна розтрата бюджетних коштів задля створення для своїх господарів «теплої ванни». І підігрівання параноїдальних розладів, до яких і так схильна будь-яка українська влада. Нашим військовим на фронті це якраз корисно знати.
Історія з нападом на журналіста Юрія Ніколова мала продовження. Мар’яна Безугла, у якої після відсторонення від керівництва оборонним комітетом, вочевидь, з’явилося більше вільного часу, зробила чергову сенсаційну заяву. За її інформацією, за телеграм-каналом «Карточный офис», який миттєво розповсюдив інформацію про вторгнення до квартири Ніколова, стоять політтехнологи Сергій Іванов та Володимир Петров.
Іванов у відповідь публічно обматюкав Безуглу, хоча жодних спростувань по суті не надав. Цього «журналіста» не дуже-то й шкода: навіть якщо обвинувачення Мар’яни Бе – черговий плід її багатої уяви, то нехай Іванов нарікає сам на себе: прилетіла «карма» за його безпідставні обвинуваченнями на адресу журналістів в отруєнні Ющенка.
Іванова і Петрова називають «пропагандистами Зеленського», тож закиди Безуглої – це опосередковане підтвердження вчорашнього припущення про причетність до атаки на Ніколова Офісу президента. Чи означає це, що Мар’яна, образившись на своїх колег, перейшла в «опозицію» — тема окремої розмови. Але справу свою вона зробила: розворушила осине гніздо, хоча тема, по суті, мала бути закрита ще вчора. «Олії у вогонь», за виразом самого Ніколова, підлив і телеграм-канал «Джокер», який опублікував відео журналіста, де той називає Зеленського ухилянтом – мовляв, за це і постраждав.
В Офісі президента при цьому – затяжна мовчанка. З їхніми можливостями та впливом на правоохоронні органи вони, якби захотіли, миттю б знайшли і замовників та виконавців атаки на квартиру розслідувача, і тих, хто стоїть за сумнозвісними тг-каналами, які качають ситуацію. Керівники ОП могли б зіграти на випередження і заявити, що беруть цю справу під контроль, адже Україна – демократична європейська країна, і тут не б’ють журналістів, навіть якщо вони ображають президента.
Але ж мовчать. Значить, ця павуча метушня, яка кидає тінь на Україну в очах західних партнерів (а, значить, обов’язково потішить кремль) їх влаштовує?
—————
Я вже давно не вірю в «чистих і святих» в політиці чи будь-де. Але вірю в баланси і інституції.
Найбільша проблема сучасної України — це відсутність балансів і дуже слабкі, майже знищені інституції.
Свобода слова і стійкість американської демократії захищені першою поправкою до Конституції, виборами щодвароки, і дуже сильними і конкурентними партіями. Сильним Конгресом і незалежними судами. І така інституційна конкурентна система пережила Трампа, який тяжіє до авторитарного і популістського стилю управління.
Українська правоохоронна система (можливо за винятком нової антикорупційної) надзвичайно політично залежна. Як залежним є і парламент через наявність моно більшості і уряд, який радше можна назвати урядом «чєгоізволітє», ніж українським урядом.
Тому не дивно, що за журналістами стежать, і роблять це найімовірніше правоохоронні органи. І я далека від думки, що роблять це силовики з власної ініціативи.
Журналістів як інститут «четвертої влади» вже давно пробують замінити ручними і зручними ТГканалами. А тепер їх вже показово «карають» силовими акціями невідомих осіб та записами приватних вечірок.
Бо якщо вдавалося всі пʼять років це робити з таким інститутом як опозиція, стежити, знецінювати, порушувати права, то потім це поширилося на весь парламент. Врешті і на журналістів.
Якщо цензура проходить легко завдяки єдиному марафону, то рано чи пізно захочеться зачистити і решту студій та видань.
Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. В нас влада абсолютна. Бо монобільшість, цензура, війна, повістки, залежні правоохоронці, страх і закриті кордони.
Щоб відстояти свою державу в цій екщистенційній війні ми маємо всі грати за правилами і відбудувати інституції — працюючий і дієвий парламент, сильний професійний уряд, якісну журналістику замість пропаганди, незалежну правоохоронну систему, сильну опозицію, чесні вибори та інститут репутації, який в 2019 хакнули по приколу «весільні фотографи».
Вже давно не смішно. Країну треба перезасновувати з нуля. З працюючими інститутами і прозорими правилами. І З розумінням що «по приколу» більше не вийде.
Нині це вже умова виживання.