Рік у рік у найвищих кабінетах лунає одна й та сама мантра про «гостру потребу армії в новій військовій техніці». І щороку такі поставки й розробки зриваються, а військові і далі на старих радянських колимагах чекають бойових дій на сході та цілком імовірних атак з півночі й півдня.
Потребу важкої бойової машини піхоти (БМП) та вимоги до неї у 2016 році оголосив начальник Озброєння Збройних сил України (ЗСУ) М. Шевцов. Відтоді двічі змінилося керівництво Генерального штабу ЗСУ і Міноборони. Незмінним залишається «болото», яке втопило безліч українських ідей, рішень і підприємств. На окремо взятій роботі продемонструємо доведену до віртуозності технологію знищення вітчизняних військових розробок.
ТОВ «Інженерна група «Арей» за державним контрактом із Міністерством оборони України в межах державного оборонного замовлення (ДОЗ) розробляє важку БМП «Вавилон». Ще торік нова бойова машина мала вийти на державні випробування, а на Київському бронетанковому заводі — розпочатися її серійний випуск. Армія мала отримати новітню бойову машина з гібридною силовою установкою, першою в Україні цифровою системою керування вогнем і рухом, модерновим захистом та новим бойовим модулем. Загалом, понад 200 військових новинок забезпечують українській машині технічні характеристики, які переважають іноземні аналоги. І чи не найголовнішою «родзинкою» є броньовий захист машини, що дає максимальну захищеність екіпажу й десанту. Крім того, базове шасі «Вавилона» вирішує проблему заміни радянсько-російських баз для «Шилки», «Тунгуски», «Акації», «Гвоздики». Машина розробляється з використанням найвдаліших компонентів українського основного бойового танка Т-64. Це максимально здешевлює виробництво важкої БМП, скорочує час на її виготовлення, завантажує українські оборонні підприємства.
Міноборони, вклавши в дослідно-конструкторську роботу «Вавилон» кілька десятків мільйонів гривень, руками своїх чиновників зрештою таки зірвало успішну розробку. Вперше роботи було зупинено на пів року під приводом внесення кількох змін до техзавдання. Насправді, як вважають в «Ареї», причин було дві: а) випробування розробленого ареївцями броньового і додаткового захисту нівелювали патенти на продукти радянських часів, співвласником яких є начальник Центрального науково-дослідного інституту озброєння і військової техніки (ЦНДІ ОВТ) ЗСУ генерал І. Чепков; б) не всіх влаштовує занадто низька ціна на фінську бронесталь, яку «Арей» закуповує не через посередників, а прямо від виробника. «Арей» купує бронесталь по 2200 євро за тонну, тоді як для чиновників Міноборони і «зелених» депутатів ВРУ «прийнятна» ціна 8900 дол. за тонну. Вдруге, і знову на пів року, робота зупинилася з ініціативи того ж таки Чепкова. Міністерство оборони підписало угоду про фінансування робіт, однак вчасно не заплатило. Ніхто з винних жодним чином не постраждав. «Винахідливий» генерал ще й премію КМУ отримав за «нову» розробку, яка триває 17 років. Тепер Інженерна група «Арей» простоює втретє. Попри те, що, незважаючи на зриви фінансування та локдауни, вчасно й у повному обсязі виконала два етапи роботи. «Арей» виготовив макет машини, розробив комплект робочої конструкторської документації (РКД), провів низку успішних випробувань броньового захисту, додатково виконав купу інших робіт, не змінивши ані термінів, ані ціни.
Пам’ятаючи досвід з міноборонівськими перевірками, про всяк випадок провели додаткову експертизу конструкторської документації. Незалежні експерти висловили зауваження, — «Арей» оперативно їх усунув. Так само у процесі здачі відпрацьовувалися зауваження військпредів. Фактично — вклались у всі графіки. Військпреди відзначили зразкове виконання та завізували комплект РКД. Це візування є підставою для продовження робіт — виготовлення дослідного зразка, як і було передбачено в ДОЗ-2020.
Однак на вчасне виконання роботи явно не розраховували ділки Міноборони. Отримавши документи про завершення чергового етапу щодо «Вавилона», у Міноборони, замість того, аби негайного розпочати наступний, через два тижні вирішили створити окрему комісію для повторного прийняття роботи. Десятьох військових членів комісії, на тлі жорсткого карантину, стягнули з Києва, Чернігова, Харкова, Маріуполя, Дніпра. Комісія, не виявивши жодної вади, повторно прийняла роботи, склала позитивний акт і подала в Міноборони, де він валявся до кінця 2020 року. Чому валявся? Очевидно, для того, аби «Арей» подумав над підвищенням ціни бронесталі і переглянув свою позицію щодо (не)використання чепковських елементів динамічного захисту. Між іншим, вдруге подані пропозиції «Арея» стосовно змін у тактико-технічне завдання (ТТЗ), які особливо чутливі для генерала І. Чепкова, очолюване ним ЦНДІ ОВТ не розглядає майже рік.
Оскільки дослідно-конструкторську роботу (ДКР) «Вавилон» не вдалося зірвати руками членів комісії, заступник міністра оборони О. Миронюк чесно й по-простому порадив шукати «інші ринки збуту» для БМПВ «Вавилон», а в Департаменті військово-технічної політики і розвитку озброєння та військової техніки (ВТП РОВТ) Міністерства оборони України терміново змінили куратора ДКР «Вавилон». Ним став В. Снісаренко — колишній заступник начальника харківського військового представництва, яке контролює Харківське конструкторське бюро машинобудування (ХКБМ) і «Завод ім. В. Малишева». Одні кажуть, що новий куратор — кум одного з керівників цих підприємств, інші — що просто близький друг. Куратор під позивним «Кум» розпочав своє кураторство з розрахунком на те, що в «Ареї» — не фахівці з десятками років досвіду в танкобудуванні, а «твари дрожащие». У державному контракті зазначено, що у разі виявлення недоліків їх слід внести до відповідного акта. Виконані роботи «Арея» приймали понад 20 уповноважених осіб, і в їхніх актах не зафіксовано жодного порушення. Однак це не завадило новопризначеному куратору висунути свої «претензії». Зацініть їхню грунтовність: конструкторську документацію «Арей» має повністю переробити, бо, на особисту думку «Кума», слід вживати терміни «моторна олива» замість «моторне мастило» і «підшипник» замість «вальниця». «Арей» делікатно пояснив лінгвістичну профанацію — термін «мастило» вживається в наказах Міноборони, у рішеннях Верховного суду України, в постановах Кабміну, а термін «вальниця» застосовується на виконання вимог відповідного ДСТУ. Далі з Міноборони пішли листи з пропозиціями відвертих афер. Чого варта лише вимога скласти «Перелік співвиконавців». Співвиконавці — це ті, хто розробляє для нової машини нові складові частини за окремими договорами і на основі окремих техзавдань. Вироби, розроблені співвиконавцями, належать Міністерству оборони. Із жодними підприємствами жодних угод на розробку нових виробів «Арей» не укладав і технічних завдань не давав, однак замовники наполягали під виглядом «співвиконавців» подати список постачальників військових виробів, що серійно виготовляються, прийняті на озброєння і тривалий час постачаються і до ЗСУ, і іноземним клієнтам. Фактично пропонувалося прокрутити схему — сплатити за вироби, розроблені підприємствами за власні кошти у 2010–2019 роках, як за такі, що нібито будуть розроблені під час виконання ДКР «Вавилон». «Арей» і постачальники відмовилися брати участь у такій оборудці. Позитив цієї історії в тому, що тепер правоохоронці мають перевірити, чи не прокручувалися такі схеми з оплати давно розроблених виробів під виглядом «заново розроблених» в інших роботах, і якщо прокручувалися, то чи перейшли до Міноборони майнові права на такі вироби.
Іншим листом В. Снісаренко на пару з В. Шостаком запропонували «у якості виробника дослідного зразка» залучити ДП «Завод ім. В. Малишева». Попри те, що ДП «Завод ім. В. Малишева» перебуває у стані банкрутства із заборгованістю 2 млрд грн, а Закон категорично забороняє розміщувати державні оборонні замовлення на підприємствах-банкрутах. Автори пропозиції достеменно знають, що «Арей» має угоду з ДП «Київський бронетанковий завод», головний «недолік» якого — розташування на зелених дарницьких гектарах, де можуть вирости «зелені» житлові квартали. Звісно, такий лобізм і втручання в господарську діяльність підприємств щонайменше мали б бути предметом розгляду антикорупційних підрозділів Міноборони і підставою для кадрових рішень. Однак знову не цього разу і не в українському міністерстві.
Десь тоді ж у нового куратора народилася нова ідея — зобов’язати «Арей» під час заводських(!) випробувань перевірити машину в межах «напрацювання до капітального ремонту». Тобто до державних випробувань на БМП треба накатати 10 тис. км. Це шість разів до Кремля й назад — якраз до її капітального ремонту. «Арей» пояснив: обсяг заводських випробувань визначається генеральним конструктором насамперед із метою перевірки готовності до державних випробувань. Окремо, задля цікавості, надіслали в Міноборони запитання: як після капітального ремонту пред’явити на державні випробування і передати замовникові нову машину? Хто оплатить капітальний ремонт? За якою документацією і хто проводитиме капітальний ремонт дослідного зразка? Взагалі, що замовникові треба: новий зразок бойової машини чи дослідний ремонтний зразок? До речі, єдиний екземпляр танку «Оплот», до якого безпосередньо причетний «Кум», не напрацював ресурсу навіть до середнього ремонту. Зайве казати, що пояснень від Міністерства оборони немає.
Більше року в Міноборони пилюжаться документи, без яких виготовлення машини взагалі неможливе. Міноборони все не може визначитись, яку науково-технічну продукцію в результаті виконання чергового етапу ДКР воно прагне отримати. Так само «хімічать» зі стендами, в переліку яких — спеціальні пристрої для налаштування першої в Україні цифрової системи керування вогнем і рухом. Окрема епопея з рішеннями Міноборони подовжити терміни та ціну роботи. Фактично, є ситуація: роботи щодо «Вавилона» виконувались якісно, у повному обсязі, з дотриманням графіків та умов держконтракту. За півтора року Інженерна група «Арей» пройшла шість комісій-перевірок. Жодна з них не виявила жодної вади/порушення. У ДОЗ було передбачено кошти на виготовлення дослідного зразка «Вавилон». Кошти зникли. Новітнього зразка важкої бронетехніки немає. І за зрив державного оборонного замовлення досі ніхто не сидить.
Недавно міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що кожна п’ята з наявних дослідно-конструкторських робіт триває понад 20 років, а «фінансова результативність Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на період 2014–2019 років була в кілька разів нижчою від плану. Армія реально отримала тільки 6,3 % того, що закладалося в програму». У цьому місці треба додати: з вини Міністерства оборони. І перший приклад — ДКР з розробки важкої БМП «Вавилон». На виконання двох етапів пішло 14 місяців. Простій і порушення графіку виконання ДКР з вини чиновників міністерства — 23 місяці. І, судячи з недавно отриманої від Міноборони додаткової угоди, яка знову не передбачає виконання робіт, а зводиться до продовження термінів контракту, традицію затягування ДКР та нових розробок зберігає й команда О. Резнікова. За наявною інформацією, ДКР «Вавилон» є у ДОЗ на 2022 рік. Із бюджетом — 0 (нуль) гривень. І при цьому Міноборони прагне продовжити терміни дії контракту. Питання — навіщо? Щоб затягнути ДКР на 20 років? Чи щоб винуватці зриву успішної розробки уникли СІЗО?
Сьогодні проти Росії стоять українські солдати, доставлені на кордон на «бронеавтобусах» із максимальним захистом від куль калібру 7,62, і давно застарілими радянськими танками, яких до того ж у 16 разів менше, ніж у ворога. Можна скільки завгодно рахувати «джавеліни» й «байрактари», але при цьому про всяк випадок слід пам’ятати, що вночі вони безпорадні. У 2022 році важка БМП «Вавилон», новітній захист якої витримує постріли бронебійними підкаліберними снарядами калібру 125 мм, мала підкріпити бойові підрозділи ЗСУ і своєю бронею захищати українську піхоту. Натомість робота над важкою БМП блокується з листопада 2020 року, а в січні 2022 року Генеральний штаб проводить нараду з приводу необхідності розробити легку БМП. А що, важку БМП вже «зробили»? То чому ж за тим самим сценарієм не зварганити ще й легку? Звісно, проти російських «армат» без легкої БМП ну ніяк…
Стисло, замість висновку. Не повинно питання обороноздатності країни залежати від особистих симпатій воєначальників і кількості випитого віскі під час відвідин особливо кмітливих виконавців ДОЗ. Не повинна жодна гривня витрачатися намарно. Держава в особі Міністерства оборони утримує цілий інститут — ЦНДІ ОВТ ЗСУ. Однак при цьому «оборонка» не має ані концепції прогнозованого розвитку озброєння і військової техніки (ОВТ) за видами ЗСУ на середньо- та довгострокову перспективу, ані оперативно-тактичних вимог до ОВТ із врахуванням їх розвитку на найближчі 10–15 років, ані мінімального планування новітніх розробок з урахуванням наукових досягнень у сфері ІТ, електроніки, матеріалознавства. І така ситуація вигідна тільки кремлівському бенефіціарові нинішньої російської вакханалії на українських кордонах.
