Таліби увірвалися в Кабул, уряд втрачає останні позиції, а на землі створюється ще одне пекло. Навіть уявити страшно, що чекає на ту меншість афганців, які повірили, що і в їхній країні можна буде жити по людськи в ногу із цивілізованим світом.
.
Доки таліби район за районом захоплювали територію країни, до столиці прибували тисячі біженців. І зараз вони опинилися в пастці. Це якраз ті, хто хотіли вчитися та навчати, здобувати повноцінну освіту, отримувати чи надавати потребуючим медичну допомогу, просто бути людьми. Особливо страшна доля жінок, які не захотіли залишатися безмовними неграмотними й безправними рабинями. Навіть бажання для дівчинки здобути початкову освіту жорстоко карається. Зрештою, усіх, хто прагнув повернути країну в бік цивілізації будуть регулярно страчувати чи й просто забивати до смерті камінням чи дрючками. Як усе це страшно.
Мені ще у Верховній Раді доводилося часто працювати з парламентарями ісламських (переважно арабських) країн. І з ними не раз обговорювали розуміння прогресу, розвитку, лібералізації в ісламському світі. Звісно, там багато всього не так, як у нас та й самі країни дуже різні, але основні демократичні цінності сприймаються. І пригадую, як усі, навіть релігійно споріднені з талібами суніти, з жахом відгукувалися про недавню владу талібану в Афганістані (уже правили в країні з 1996 по 2001 роки). Ні разу ні від кого не чув доброго слова про цю чорну силу неосвічених та озлоблених і зомбованих своїми проповідниками фанатиків.
Дійсно, в Афганістані знову розверзлося пекло. І можна скільки завгодно лаяти американську владу (в однаковій мірі й Трампа, й Байдена), що вивела війська й відкрила талібам шлях до захоплення усієї країни. Але справа ж не в Америці. Ніхто не буде нескінченно утримувати збройні контингенти та вічно закачувати до країни демократію, якщо вона там не прививається. У Афганістані внаслідок тривалих кривавих воєн, які розпочалися після вторгнення військ СРСР, зруйнувалася стара патріархальна система держави й у вакуум хлинули найгірші вчення та традиції. Що зробили США, то це дали афганському народу шанс зробити інший вибір. Військові стримували наступ ісламістських угруповань, а в цей час до країни пробували експортувати демократію, освіту, медицину, розвиток, рівність жінок та принципи прав людини. Чим це закінчилося? Повним провалом. І ще раз повторюся, проблема не в американцях. Вони не нав’язували якихось своїх ультра-ліберальних ідей, які б викликали спротив у ісламській державі. Навпаки, афганцям пропонували моделі суспільного розвитку із поміркованих ісламських країн. І впроваджувати пробували руками місцевих кадрів.
Але це не гарантувало миттєвого розв’язання всіх проблем, подолання бідності, ліквідації корупції та клановості. І в Афганістані дуже скоро здомінував принцип «пошуку простих рішень» (нічого не нагадує?). А їх якраз пропонували таліби. І перемогли в боротьбі за суспільну думку. Реально перемогли й без зброї в глибокому тилу далеко за спинами американських військових, які утримували наступ ззовні. Там також виявилася своя така традиційна більшість у горезвісні три чверті населення.
Отака баєчка виходить. І вже не тільки про Афганістан, але й про Україну. Бо й у нас здомінували прихильники «простих рішень» та найвульгарнішого популізму. Різниця, звісно ж, є. У нас та більшість пасивна, чисто електоральна. Вона не готова виходити й відстоювати своє утопічне світоглядне місиво. А в Афганістані на стороні більшості агресивні релігійні фанатики, готові фізично знищувати своїх конкурентів. і меншість наша пасіонарна, не затуркана приреченістю й фаталізмом. У нас лідери, які захопили владу завдяки всеїдності бездумної маси все ще хочуть виглядати перед світом добропорядними, а в талібану основою самоутвердження є якраз відторгнення всього цивілізованого світу. Але й у нас уже все помітнішим стає регрес владних інститутів та мрії верхівки про «білоруський шлях розвитку».
А ще схожість помітна і у відносинах із США. Америка вже давно не та країна, якій до всього було діло й скрізь треба було впроваджувати західну цивілізацію. Вона старіє й втрачає колишню нахрапистість. Тепер лозунг США можна було б висловити фразою: «Ми попробували. І дуже багато у вас вклали зусиль. Але, як воно не лізе, то… Іншалла»… Американці пішли з Афганістану, коли побачили, що ні народ, ні влада не хочуть демократії та цивілізаційного розвитку. Народ хоче солодкої казки, а влада лише корупційних можливостей. Американцям дійсно шкода багатьох прогресивних людей, які повірили в шанс вирватися із середньовіччя, а тепер загинуть. Але сильні світу цього орієнтуються на більшість і стараються не помічати трагедію ідейно близької меншості. Демократія — це все ж влада більшості. А всіх праведників із Содому й Гоморри виводить лише Бог, а не американський президент…
А чи не те саме відбувається зараз у нас? Нам допомагали. Ми лише обурювалися, що не тим і не так. А зрештою обрали собі шлях розвитку талібану чи Гаїті. До речі, уряд Гаїті недавно дуже просив США ввести туди свої війська, а Вашинґтон відмовився. Бо навіщо старатися, як воно не лізе. Нас ще не списали остаточно, як Афганістан чи Гаїті, але, насправді, це лише трошки інша дипломатична тональність та питання часу. Вони ж нас моніторять і суспільні настрої вивчають. То навіщо, як казав наш легендарний спікер: «Впихувати невпіхуєме?»
Це не допис безнадії. Шанс у нас завжди буде, доки ми будемо боротися за цивілізований розвиток, а не якесь зелене олігархічно-рашистське болото. Але для відновлення правильного шляху треба не лише старатися, але й перемогти…