Бачу, що суспільство та військо набагато більше готове до боротьби із загарбником, ніж влада.
.
Ці настрої говорять про те, що ми відбулися як українці, як нація. Бо ніколи ще ніхто не перемагав націю, яка готова битися.
Володимир Зеленський начебто повинен тонко відчувати цю суспільну струну. Цей нерв, який натягнутий зовсім не у паніці, але в спокійному продуктивному напруженні. Напруженні, яке готове розродитися у рішучу відсіч загарбницьким планам Кремля.
.
Але він не відчуває. Бо для того, щоби відчути треба витягнути себе із ментального совкового стану. Усвідомити себе частиною нації, прийняти власну відповідальність за майбутнє країни.
.
Приказка про те, що левиний прайд ніколи не переможе, якщо його очолить баран — саме про це. Із поправкою на те, що в разі бою леви перш за все з’їдять барана на чолі. Та дадуть дорогу тим левам, які готові очолити бій.
.
Для президента наступає критичний момент. Верховний головнокомандувач має простий вибір — або очолити національний спротив. Або посунутися. І судячи зі всього, духовно цей вибір вже зроблений.
.
Коли ти капітуляюш ще до битви у себе в голові — ти прирікаєш себе на поразку. Коли ти істерично бігаєш та кричиш зі всіх прасок — без паніки, зберігайте спокій, це не сприяє спокою, а тільки провокує паніку. Адже спокій демонструється зовсім не словами. А заспокійлива істерика все одно лишається істерикою.
.
Але в перемозі я вже впевнений. Бо на відміну від Зеленського, самі українці готові битися за себе, та й за усю Європу!