Київ стоїть. А тепер увага, розмова про важливе.
Перше. Ми всі носії стокгольмського синдрому. Нам жалко ворога.
Зусюди повідомляють, як орки зголодніли і просять їсти в місцевого населення – і (згадайте нашу реакцію) нам це якісь хіхоньки, і навіть якесь співчуття до них.
Друге. Українцям усім треба усвідомити, і це важливе усвідомлення, що у нас із орками РІЗНЕ БАЧЕННЯ на все, на що дивляться наші і їхні очі.
Наше бачення, війну почали вони – їхнє бачення, війну почали ми.Наше бачення, вони загарбники – їхнє бачення, вони визволителі.Для світу вони агресивна терористична країна — для них вони миротворці, які ніколи ні з ким не воюють, а несуть усім мир.
До чого це все. Зусюди повідомляють, що Орки хочуть їсти і просять їжу в місцевого населення. Зрозуміло, спробуй не дати жерти орку, в якого зброя, а ви не озброєні. Та ще й воно таке нещасне, замучене, втомилося. Не мите. Ви його погодуєте, а воно розчулиться, подумає, і нащо я напав на таких добрих людей…
Ви по-людськи подумаєте, що вони ОЦІНЯТЬ вашу доброту і подумають, нащо ми напали на такий добрий народ. Але орк, з їхнім вивернутим баченням, подумає, що ви даєте їм їсти, бо ви їм раді! Вони скажуть на весь світ, що ви їх хлібом-сіллю зустрічали!
Звісно, дійте по ситуації. АЛЕ! Не ідеалізуйте ворога. Не олюднюйте. Він прийшов в Україну убивати українців. Інакше б чого він прийшов до нас на танках? Не знав? Не знав що? Що в гості не їздять на танках? Не знає, що він в Україні? Не знає, що він зі зброєю? Що він ще не знав? Кажу ж, вони інакше про все думають, це інший світогляд. Не забувайте, вони вороги.
