======
Коли президент починає соромитися власної партії — це вже не політика, це стендап. Уявіть собі: маєш найбільшу фракцію у Верховній Раді — і відхрещуєшся від неї, як від родича, що прийшов на весілля у спортивному костюмі.
«Слуга народу» раптом зникає з соціології. Замість неї з’являється якась міфічна «Партія Зеленського». Тобто це не вони за роки перетворилися на зброд випадкових людей із кримінальним і корупційним душком — це, мабуть, Обама їм у штани навалив. Бо ж не може бути, щоб «нові обличчя» так швидко зістарілися до рівня ЖЕКу.
Соціологи вже два роки сором’язливо не пишуть «Слуга народу». Пишуть «Партія Зеленського». Ніби це якийсь стартап, що ось-ось вийде на IPO. Хоча всі знають: це той самий продукт, просто в іншій упаковці. Ребрендинг як пральний порошок — запах змінили, склад залишився.
І найсмішніше — на Банковій думають, що цієї підтасовки ніхто не помічає. Мовляв, якщо назвати «Слугу» «Партією Зеленського», то рейтинг виросте. Це окозамилювання дає внутрішнє заспокоєння, бо реальна партія СН за межі похибки вже не виходить.
Січневе опитування (2100 респондентів, похибка 2,1%) показує кумедну картину. Умовна партія Залужного — 29,4%. Партія Зеленського після ребрендингу — 16,2%. Тобто навіть у стерильній, вигаданій формі вона вже вдвічі слабша за умовну альтернативу. Європейська солідарність — 8,1% і єдина проходить без жодного «після ребрендингу». Бо партія — це не вивіска, яку міняють після кожного скандалу.
І тут починається найцікавіше. Щонайменше три умовні партії військових потенційно проходять бар’єр. А це означає, що фронт повертається в політику. І не у вигляді телесуфлера, а у вигляді людей, які платили за країну кров’ю.
Тож картина проста: президент соромиться своєї партії, партія соромиться своєї назви, а виборець дедалі менше соромиться ставити галочку не там, де підказує телевізор.