Сьогодні Північний потік, а завтра — Донбас і Крим?

Увага міжнародної спільноти до приголомшливої домовленості між Вашингтоном і Берліном щодо Північного потоку 2 залишається на передовицях, незважаючи на період літніх відпусток. Єдиним, хто поки зберігає мовчання — президент Зеленський. І це не може не турбувати і викликає підозри про можливий «договорняк».

За інформацією з довірливих джерел, українська сторона вела перемовини з німецькою і американською сторонами ще з квітня. Відбувалися телефонні контакти, обмін позиціями, документами. Тобто спільна заява США-ФРН не стала неочікуваною для офіційного Києва. Підтвердив цю версію і офіційний речник Держдепу, який зауважив, що з Києвом вівся інтенсивний діалог, відбувався обмін документами і пропозиціями.

Виникає логічне питання: чому весь цей час (понад три місяці) Банкова мовчала, чому не готувала план «В» чи не апелювала до Брюсселя, чи інших опонентів ПП2?

Україна, як і Північний потік 2, є символами протистояння Росії і її неоімперській агресії. Станом на сьогодні, як би це не звучало, Захід обирає Північний потік 2. А куди поділася Україна і які шанси в нашої боротьби? Питання риторичне. З першим кубометром російського газу в трубі, українська боротьба піде на периферію світової політики, «в трубу». Публічний хід Берліна про фіксацію «Формули Штайнмаєра», який співпав з Вашингтонською домовленістю, з цієї опери. Хто захоче ризикувати стабільним російським газом через Північний потік 2 через якісь турбулентні явища на фронті чи політичну невизначеність в Україні, де підривають незалежне судочинство та ганяються за попередниками.

Ситуація дедалі більше вказує на те, що саме Україна стала каталізатором домовленості між Вашингтоном і Берліном. Ні, не тим, що запропонувала її. А тим, що погодилалася про неї говорити. Нагадує два роки умиротворення і заглядання в очі агресору першими в надії обігнати весь світ. Ось і виходить, що обвинувачувати у невдачі треба не партнерів, які грамотно захищали свої інтереси, а Банкову, яка спробувала вскочити у помилкове вікно можливостей в надії бути першою, а опинилася останньою.

«Переговорна геніальність» Банкової вкотре довела свою нікчемність. З такими підходами Україна майже втратила національні інтереси в частині ПП2, а завтра — з такою Зе-дипломатією — як знати, може й Донбас і Крим?

Костянтин Єлісєєв