Сьогодні останній день агітації

34

Сьогодні останній день агітації, завтра «тиша». Отже, коли як не зараз поділитись своїми думками, пояснити свій вибір та закликати тих, хто ще вагається до такого ж.

Почну з мотивацій. «Партії моєї мрії», такої за яку дійсно хотілося б проголосувати, у мене на цих виборах нема. Жодна (!) партія не ризикнула поставити в свою пятірку Уляну Супрун, тобто ніхто не готовий піти всупереч штучно навіяним медичною мафією упередженням безграмотного натовпу і публічно підтримати єдину до кінця послідовну та єдину вповні успішну реформу останніх років — і це для мене дуже показово. Також у жодному зі списків нема багатьох, кого я б волів бачити серед лідерів умовної «моєї» партії — ні Євгенії Закревської, ні Леоніда Остальцева, ні Макса Полякова тощо-тощо-тощо — таке враження, що партії ледь не навмисне уникають тих, хто дійсно збудував свою «собачу буду» і міг би показати українські історії успіху. Ті ж нечисленні успішні реформатори, які все ж потрапили до списків і кого я б хотів бачити у Раді, розпорошені по кількох партіях (ЄС, «Голос», «Укр. стратегія»), в жодній з них не складаючи критичної маси.

Отже, знову вибір розуму, знову вибір меншого зла з максимально прагматичних міркувань.

Вже абсолютно очевидно, що у новій Раді новообраний президент матиме контрольовану більішсть, тобто вперше в нашій новітній історії вся влада буде сконцентрована в одних руках не шляхом довгих переговорів, домовленостей та компромісів, а отак от одразу, ні сіло ні впало. В руках щонайменше недосвідчених та некомпетентних, з невизначеною позицією з низки критично важливих для виживання країни питань, та з відверто неукраїнською позицією з низки питань, по яких визначеність є.

В цій ситуації вкрай необхідна жорстка українська опозиція, із чіткою позицією щодо війни з РФ, щодо ЄС та НАТО, щодо захисту української мови тощо.
З прохідних партій (правда ж, можу не пояснювати, чому не розглядаю завідомо непрохідні? не та ціна питання, щоб розкидатись своїм голосом та в такий спосіб давати додаткові мандати Медвечуку та «Служанкам») таку позицію однозначно зможе зайняти та витримати до кінця лише одна партія — Європейська Солідарність.

Так, вони далеко не ідеальні. Так, вони значною мірою винні у всьому тому лайні, яке творилось у країні останні 5 років, і що в підсумку призвело до «бєссмислєнного і бєспощадного» електорального Зе!бунту. І так, вони лише частково вивчили з цього уроки, значно меншою мірою аніж мені б хотілось.
Але так само як ПОП ніколи не був «моїм» президентом, але у конкретному політичному розкладі початку 2019 став меншим злом у порівнянні із наявними реальними альтернативами (і от тепер скажіть, що це було не так!), так само і наразі ЄС обєктивно єдина потенційна жорстка опозиція у новій Раді, єдиний барєр всередині Ради проти русифікації та реваншу. Знову вибір меншого зла, чи якщо хочете найменш шкідливого із сортів лайна — але так, в цьому реальному розкладі мій вибір №10.

Сподіваюсь, нещодавні вибори навчили бодай частину з нас обирати не «серцем», а холодним розумом. Це одна з суттєвих відмінностей між дітьми та дорослими.

Тим, для кого персона ПОП категорично неприйнятна за будь-яких обставин, можу порадити «Голос» — маю сумніви у твердості їхньої позиції (особливо з врахуванням фактору Пінчука як генрального спонсора проекту), у професійності та досвіді тощо, але принаймні це також за походженням українська сила (хай і так само віртуально-«голографічна», як «Служанкі»), і без відверто токсичних персонажів. Мені не імпонує їхній спільний зі «Служанками» ідейний посил — «все нове проти всього старого», замість принципового розділення як старого так і нового на «добре» та «погане» за чіткими критеріями — це вкрай модна зараз шариківщина, і якщо з боку «Служанок», які в принципі не мають някої позиції крім того що вони «раньше тут нє стоялі», це логічно, то от від «Глоса» таке заперечення всіх досягнень минулих років виглядає непослідовним. Але менше з тим, у кого рука не підніметься за ЄС — не викидайте свій голос на смітник, краще віддайте «Голосу» 

Але я людина доросла, знаю що живу в неідеальному світі, навчився визначатись із тим що, важливіше, а що можна тимчасово стерпіти. Тому мій номер 10.

Ну і зрештою, далеко не останній аргумент — за наявності у Раді Медвечука та цілої кодли приведених ним адептів СРСР, КГБ та всіх інших російсько-совєцьких «радощів» для мене принципово бачити на трибуні Ради Володимира Вятровича. А щоб це сталось, ЄС має набрати не менше 25 мандатів. Так що дайош декомунізацію та дерусифікацію, дайош ЄС.

Evgen Dykyj

Поделиться:
Загрузка...