Заява Джозефа Байдена у інтерв’ю CNN дещо привідкриває завісу таємності над результатами майбутнього саміту НАТО для України.
«Україна не готова до членства в НАТО зараз, у розпал війни. Серед членів Альянсу немає одностайності щодо прийняття України в НАТО зараз. Але Україні потрібно запропонувати раціональний шлях кваліфікації для вступу до НАТО. А поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю»,- сказав президент США.
Як ми говорили
раніше, самміт НАТО має дати Україні відповідь на два питання:
1. Яким саме чином вона вступить до НАТО, і
2. Як саме союзники гарантуватимуть її безпеку / допомагатимуть її обороні на час до вступу.
Із заяви Байдена випливає, що відповідь на перше питання — це перелік «кваліфікацій» (умов), а на друге — так званий «ізраїльський сценарій».
Обидві відповіді потребують обговорення.
Щодо умов вступу до НАТО. Для України це питання не просто вирішене — воно вписане в Конституцію у лютому 2019 як обов’язок топ-посадовців держави.
Заява про «кваліфікації» означає, що союзники вирішили піти успішно випробуваним на безвізі шляхом. Визначається скінченний (!) перелік вимог, і після їх виконання запускається механізм вступу. Коли закінчиться «активна фаза» війни.
Під час здобуття безвізу таких умов було 144: від запровадження паспортів із біометричними даними до електронних декларацій для чиновників і політиків.
Україна зацікавлена, щоб і цього разу умови були сформульовані максимально конкретно. Бо досвід «7 пунктів фон дер Ляєн» щодо початку переговорів про вступ до ЄС показує: загальність формулювань веде до різночитань. Влада вже не раз звітувала про виконання усіх семи пунктів, а європейці готові зарахувати заледве два — і мають на то підстави.
Конкретність пунктів допоможе владі подолати спокуси воєнного і післявоєнного часу. Адже так хотілося б декому подовжити марафон, тримати незалежні телеканали в резервації, використовувати суди на власний розсуд, керувати правоохоронцями з офісу президента, цькувати опозицію, коли вона не може відповісти…
Усього цього треба буде позбутися. Бо «в НАТО вступають не армії, а країни» — це треба вивісити перед столом кожного посадовця в Україні.
Обов’язок кожного посадовця перед кожним Воїном — щоб Держава була гідна своєї Армії.
Ця сама логіка має працювати і у рамках «ізраїльського» сценарію гарантій безпеки для України.
Він означає, по суті, продовження надання Україні зброї, технологій і економічної допомоги мірою потреби.
Тут, так само, як і з умовами вступу, питання в деталях.
Складність такого сценарію в тому, що він залежить від майстерності України в його використанні. Тому, що опанував Ізраїль, доведеться навчитись українській владі. І нинішній, і наступній.
Перш за все — реальній єдності у формулюванні і реалізації задач безпеки і оборони. Залучення усіх українських політичних сил, експертів, громадянського суспільства. «Роботи вистачить усім»: і сформулювати потребу, і донести її до союзників, і якнайкраще використати отриману допомогу в Україні. Той, хто спогорда відштовхує допомогу через нелюбов до певних прізвищ — шкодить країні.
Друге — абсолютна і безумовна прозорість усіх процедур залучення і використання як допомоги, так і внутрішніх ресурсів. Ніяких винятків із «Прозорро» для закупівель, у тому числі оборонних. «Косплей» радянських фільмів із вигуками «савєршенно сєкрєтно!» має відійти у минуле. А для справді критичних закритих закупівель є процедури парламентського контролю, перехресного нагляду спеціальних служб.
Третє — не за значенням, а за порядком викладення — зміна логіки ставлення до власної економіки. Це — не «гусак, якого треба общипувати». Це — творець могутності України.
Має бути запроваджена чітка формула оцінки змін у законодавстві:
— Податкові, митні чи адміністративні процедури спрощуються чи ускладнюються?
— Регулювання стає прогнозованим?
— Вкладати інвестиції стає легше, безпечніше і надійніше?
Якщо відповідь на ці питання «Так»- проект проходить. «Ні»- до с..мітника.
Ми в
Європейська Солідарність саме так формуємо позицію щодо фінансово-економічних проектів. Ця проста формула мала б стати на озброєння в цілому в країні.
Нам не обійтися без інвестицій, імпорту технологій, спільних проектів і виробництв. Тут перед нами досвід Ізраїлю, Південної Кореї, Туреччини та наших сусідів у Центральній Європі, як використати співпрацю на користь країні.
Пропонований нам шлях — не найлегший.
Але треба відзначити: успіх на ньому щонайбільше залежить від нас.
…
«І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя».
Ці рядки Лесі Українки часто наводять для ілюстрації розпачу від втрачених Україною шансів. Цього разу шанс на успіх величезний. У Ізраїлю — вийшло свій шанс реалізувати. І наш обов’язок — скористатись таки своїм.