Немає слів.
P.S. Стосовно попереднього допису.
Розумієте, нас позавчора бомбили. Після 23.00 шість потужних вибухів з інтервалом по кілька секунд. Навіть коли це за декілька кілометрів — звук такий, що наче поряд. Здригається будинок, дзвенять шибки, і все це в темряві. І коли шість одночасно — то у тебе думка, що бомблять не одне місце, а хаотично по місту взагалі, і якщо вже шість — то буде й десять, і…
А наступний вечір — ось це інтерв’ю мера для BBC. І це для мене виявилися наступні «шість вибухів». Мене бомбануло психологічно. Бо вкотре зрозуміла, що опинилися тоді, рік тому, в квартирі без дорослих.
Коли до тебе в квартиру зайшов вбивця, вбив кілька твоїх рідних, а ти сидиш у своїй кімнаті і до останньої секунди думаєш — зачиняти її зсередини на замок чи ні. Сунути під двері комод, чи він не зайде.
Ага.
Думали до страшного ранку 24-го лютого 2022 року.
Коли дивишся на США, хоча би по їх фільмах, то там система того громадянина чи не облизує — на тобі одну й другу гарантію, на тобі шкільного психолога, на тобі таку службу і таку, на тобі соціальну підтримку, на тобі зрозумілі вимоги і гарантовані по ним речі, які ти від такої держави отримаєш. Ти там — дійсно громадянин.
Умовний Ізраїль б’є по умовній Газі ЗАЗДАЛЕГІДЬ. Бо ти там — захищений громадянин. Умовні країни Балтії чи Фінляндія вступили до НАТО заздалегідь — бо громадяни там мають владу, здатну дивитися вперед, і приймати рішення заздалегідь.
У нас все вперлося в одну умову: для тих, у кого війна почалася в 2014-му, і тих, кого це не хвилювало. Других виявилося більше, тому вони всі озиралися до останнього один на одного — хто ж візьме на себе рішення. Хто ж скаже: чого сидимо?? Будуємо тут і тут, Васю сюди, Мішу туди, ти відповідаєш за це, ти за те, і щоб завтра мені доповіли про результати.
Коли я в 2019-му першим дописом після виборів написала, що Україна тепер живе без президента — вони обурились. Бо ж ось він. Але ж коли він дійсно потрібен у критичні моменти — його, як і було зрозуміло, не виявилося. Тепер як тими м’ячиками, перекидуються прізвищами — ти повинен був, ні — ти повинен був… А в результаті — всі голови ГУР, СБУ, та сама РНБО — все це кимось призначено. І все це в момент найбільшої біди нас не врятувало. Воно не зробило жодного чіткого рішення ЗАЗДАЛЕГІДЬ, а лише отямилося постфактум.
Ну і про літаки. Ви можете уявити, щоб британці керувалися емоціями, та роздавали літаки в момент чиєгось виступу в сесійній залі? Почули, як хтось читає з папірця, і такі: О! Ми зараз дамо вам ті літаки!
Рішення прийняті ЗАЗДАЛЕГІДЬ. Дорослі люди вже вирішили, що нам давати, коли і в якій кількості. На момент турне по країнам і підписання папірців на камеру рішення прийняті дорослими людьми ЗАЗДАЛЕГІДЬ.