Що далі? Три сценарії для України

З наближенням третіх роковин повномасштабного російського вторгнення (і 11 – початку нинішнього етапу війни з ордою) вся розбіжність сценаріїв, схоже, схлопується до трьох.

1. Магічний.

Трапляється щось, що нас усіх рятує чудесним образом. “Чорний лебідь”, “Бог з машини”, “Рояль у кущах” – назв феномену не бракує.

Наприклад, Трамп і його оточення настільки обуряться черговим масовим ракетно-дроновим обстрілом України, що ми отримаємо масовану допомогу без обмежень її застосування. Одночасно цільовими санкіцями буде обвалено, наприклад, ринок нафти, і перекрито шляхи постачання напівпровідників до росії.

У вогні, диму і голоді в кремлі отруюють (душать, ріжуть, потрібне підкреслити) путіна – і Вільний Світ святкує перемогу, заливаючи Україну інвестиціями. Які наше керівництво мудро вкладає в галузі розвитку, роблячи нашу країну регіональним лідером.

Оцінку вірогідності такого сценарію залишаю на розсуд читачів.

2. Інерційний.

Це той, який прийде, якщо нічого не змінювати. Продовжувати в тому ж дусі.

Трамп і компанія висунули путіну пропозицію щодо припинення вогню. Услід за своїми міньйонами, путін відповідає образливо – ще й запускає ракетно-дронову атаку.

Зеленський, Єрмак і офіс-менеджери продовжують дратувати західний істеблішмент, скликати саміти миру і проголошувати плани незламності – “а то Захід буде винен, це ж усі глядачі марафону і читачі телеграм-помийок знають”.

Трамп вимагає від України подальших поступок заради “припинення жахливого кровопролиття” (ну подумаєш, ну дозвольте ту російську мову і московську церкву, та і НАТО вам не надо).

А від європейських союзників вимагає більше витрачати на безпеку, і на допомогу Україні зокрема.

Європейський дипломатичний трек очолює Єрмак…
Україна змушена або відчайдушно відбиватися в умовах скорочення допомоги, неефективного використання коштів, запізнень з фортифікацією, мобілізацією, корупції і провалів у виробництві…

… або погоджуватись на принизливі умови, які не зрозуміє суспільство. У першу чергу ті, хто воював.

Що далі? Вивчіть історію Веймарської республіки.

Не хочеться про це і думати.

А як не хочеться – то треба звернути з протореного шляху до катастрофи.

Бо є ще сценарій 3. “Міні-макс”.

Коли країна веде війну проти переважаючго ворога, власні ресурси в безпорядку, а союзники – в сумнівах, треба зосереджуватись.

З усіх можливих варіантів дії треба обирати той, який веде до оптимального використання ресурсів і можливостей: мінімальних власних витрат діяльності і завдання ворогу максимальних втрат.

Подібну задачу називають ще “міні-максом”.

Такі задачки “міні-максу” вирішують студенти-першокурсники; але нинішні можновладці на першому курсі займались іншим.

Що забере менше ресурсів:

– навчити колишніх шоу-майстрів історії дипломатії і міжнародному протоколу, тонкощам “високої англійської” і психологічним прийомам бізнесмена-мультимільйонера? Чи відразу задіяти для переговорів людину, яка посідає відповідні властивості?

– доручити виробництво дронів і РЕБ чиновникам середньої руки і ІТ-спеціалістам, дозволити їх пробувати і помилятись – чи провести конкурс між готовими проектами, оцінюючи не політичну лояльність, а результативність дослідницьких зразків?

– терпіти експерименти в управлінні економікою і податковій політиці з боку кабінетних учених з досвідом роботи на нині розшукуваних зрадників – чи прибрати перепони роботи підприємств, дослухавшись до порад практиків?

І таких простих питань можна ставити досхочу в будь-якій сфері.

Правильні відповіді на них і забезпечать поворот у оптимальний сценарій.
Але Україна від цього дуже далека… а з кожним упущеним днем інерція зростає.

Вікно можливостей позитивно здивувати світ, знов стати безумовно “good guys”, а не вічно роздратованими прохачами, стрімко зачиняється.

А керівництво, яке зобов’язане цим вікном скористатись, продовжує ігнорувати можливості.

PS: …У 2019 році із зрозумілих причин був популярним пакістанський (здається) мультфільм “Король Віслюк”.

Сюжет там, хоч і змалював винятково точно анатомію приходу до влади і початку правління популістів, закінчився хепі-ендом.

Тому, що головний герой впорався з головною задачею. На кожен напрямок управління був зрештою призначений той, хто найбільше тямив, а не той, хто найкраще підлизувався. Такий от “Уряд національної єдності”, який виявився успішним.

Однак це – казка. А в суворій реальності розкручується маховик інерційного сценарію…

PPS: На фото: евакуація цивільних з Ірпеня. Для нагадування ціни поворотів “не туди”.

Rostyslav Pavlenko