Сьогодні, у пʼяту річницю інавгурації Зеленського, багато людей написали рефлексії з цього приводу.
Згадали і обіцянки-цяцянки новоспеченого президента, і питання на стадіоні, і стендап шоу у Верховній Раді під час отримання булави.
Дехто писав про досягнення, про реформи і про «не втік».
ОП-шні канали розганяли про «найскладніші випробування в Україні», які припали на каденцію Зеленського.
Дехто слушно нагадав про безпрецедентну одноосібну повноту повноважень президента України в історії нашої держави.
Хтось хаяв, хтось хвалив, хтось ставив питання.
Я багато писала і напередодні виборів 2019, і після них, і напередодні великої війни, і під час неї, і пишу до сьогодні — що я думаю про Зеленського і про той трагічний, суїцидальний вибір, що його зробив український народ у 2019 році, тож повторюватися наразі не хочу.
Проте, я подумала: що б я сказала президенту Зеленському, якщо б у мене була змога звернутися до нього сьогодні, в цю річницю, коли «кожен з нас президент», і вирішила, що я звернулася б до нього з такими словами:
«Ви зробили багато помилок, пане президенте, починаючи з того, коли ухвалили рішення йти в президенти під час війни в країні, закінчуючи шашликами. Але ті помилки, які ви зробили після цього — ваш вирок. Не створити уряд національної єдності, а потім — порятунку — ваша головна, персональна вбивча помилка, яка вбиває не тільки вас, як (недо)політика, яка вбиває Україну. Такі помилки не пробачають, пане президенте, бо може статися так, що не буде кому пробачати.»
Даруйте, але в мене все.
Тєло мало 5 років і всю повноту влади, контроль всіх і всього. Такого не мав ніхто за всі 30+ років.
І за ці 5 років тєло не зробило нічого. Абсолютно нічого хорошого. Жодного хорошого, доброго, адекватного рішення чи дії.
Кривляння, самовозвеличення, пиз*дьож, спиз*дьож і зрада. Та сама реальна, а не вигадана зрада. Не один раз і не в дрібницях.
Все, до чого тєло береться, все, до чого воно торкається перетворюється в лайно. І навіть небачений до цього масштаб національного піднесення і прагнення до боротьби тєло своїми діями і показною несправедливістю перетворило в те, що люди, які стояли в чергах до військоматів тепер ховаються по домівках, а військові, які воювали, отримували поранення тепер найбільші вороги з страшною абревіатурою ТЦК.
Десятки держав проводили мобілізації і тільки тєло змогло перетворити її на максимально уй*обіщну, тупу і несправедливу процедуру.
Абсолютний деградант в усьому.
Не знаю кого там чого «навчила» історія, але тєло продовжить свою місію з деградації.
Я розповім Вам про Україну своєї мрії.
Україну, де стріляють лише салюти на весіллях та днях народження.
Україну, де відкрити бізнес можна за годину, отримати закордонний паспорт — за 15 хвилин, а проголосувати на виборах – за одну секунду, в Інтернеті.
Де немає оголошень «Робота в Польщі». А в Польщі є оголошення «Робота в Україні».
Де в молодої сім’ї є один клопіт — обрати квартиру в місті чи заміський будинок.
Де лікарі та вчителі отримують реальну заробітну плату, а корупціонери — реальні строки.
Де недоторканими є Карпатські ліси, а не депутати.
Де бабця отримує гідну пенсію, а не інфаркт від рахунку за комуналку.
Де підставою призначення на посаду є розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей.
Де дороги є, а дурнів — немає.
Це — Україна реальної та здійсненної мрії. Україна найближчого майбутнього.
Україна, в яку повертаються.
Україна, якою ми будемо пишатися та цінувати, а решта — знати і поважати.
Україна, з якої не поїдуть наші діти.
з передвиборчої програми кандидата на пост Президента України Володимира Зеленського