Виявляється, на сьогодні 15 великих українських посольств функціонують без керівників.
Дуже погана практика, яка свідчить, що міжнародні відносини, якими за Конституцією, у першу чергу повинен опікуватись президент, знаходяться у занепаді. До того ж, як мені розповідають у дипкорпусі, ціла низка досвідчених дипломатів відмовляється від своїх посад з двох основних причин.
Перша. Фактично зовнішньополітичним напрямком керує не міністр закордонних справ, а особисто Ермак, що є приниженням для професійних дипломатів і порушенням загальносвітової практики.
Друга. Багато чесних співробітників МЗС поставили свою кар`єру на паузу бо не хочуть пов`язувати своє ім`я з цією владою. А тих, хто намагаються пристосуватись до неї та вести себе максимально професійно, погрозами та цькуванням доводять до звільнення або навіть гірше. Приклад передчасної смерті від серцевого нападу посла у КНР Камишева — яскравий тому приклад.
Про призначення послом у США Маркарової я вже писав. Ні у кого немає претензій до неї, як досвідченого фінансиста — тому Зе, скоріш за все, сподівається, що вона все «розрулить» з МВФ.
Хибна думка. Посаду українського представника у країні, яка є нашим головним стратегічним партнером, повинен займати фахівець з напрацьованими контактами у військово-політичній царині, досвідом роботи у зовнішньополітичній сфері та значним міжнародним авторитетом. Приклад? Чудово підійшли б кандидатури рівня Огризка чи Єлісєєва.
А що маємо у реалі? Контракти, нібито, на 3 млрд дол з ОАЕ.
Три мільярди доларів, яких ніхто ніколи не побачить. Як ніхто так і не побачив «лавини» оманських інвестицій. Та й взагалі, все, що було підписано у цих країнах — рівень посла або, максимум, заступника профільного міністра. Але ж ніяк не президента.
В англійській мові є такий термін — bubble diplomacy (бульбашкова дипломатія). Це коли є форма, є гарний костюмчик, є замилювання очей. Але немає змісту.
Так і Зе-влада. Костюмчик сидить, відосики пишуться, дружини на шопінг вигулюються. Проте, змісту — нуль. А частіше взагалі мінус.
«Чувакі» закупили рекордну за 7 років кількість електроенергії в РФ — а буквально наступного дня заявляють, що «до 2019 року у влади не було політичної волі захищати національний інтерес».
Після кількох днів поспіль втрат на фронті — звітують про «результати 200 днів припинення вогню».
Зменшивши в десятки разів приток інвестицій — розповідають про неймовірні «прориви» та «реформи».
Втрачаючи довіру виборця, не намагаються скорегувати свою політику та виправляти провали — а розробляють лукаву концепцію «нової партії».
Їм відмовляє МВФ, економіка знищена колективним Коломойським, судами керує Портнов, «правоохоронці» перетворились на мафію, з’явилися політичні в’язні, Євросоюз констатує невиконання умов асоціації — запускають оптимістичні відосіки та «позитивних блогерів» тощо.
Вони брехали до 2019 року, і продовжують брехати досі, після приходу до влади — два роки тотальної, всеохоплюючої, нахабної та цинічної брехні, ми знову в 1984.