Русифікація та сенси

Русифікація завше брала українця залізною хваткою, але в сатиновій перчатці. Це варто проговорити і обдумати в собі. Аби ситі лжеопозиціонери із РФ десь на спільних майданчиках не вішали на тебе ярлика «травмований». А отже — думка хворих людей неважлива.

Ти не помітив, як із твого плей-листа зникла україномовна Ірина Білик. І зʼявились Руки вверх, Блестящие. Памʼятаю, я зайшла уперше на пару першого курсу, а з низки мобілок лунала «большє не забить, ето лєто» пєвіци Максім. А потім і наші масово породили тотально російськомовний продукт — Віагри всякі. І Насті з Потапами. Врємя і стєкло. Ще і в інтервʼю розказували, що не можуть знайти слухачів або матеріал українською мовою. Але виявилось, що українські пісні дуже пасують горлу Дорофєєвої і зробили її одною із топ-співачок. А писати матеріал можна і з чоловіком удома.

Вранці, коли ти збирався у школу — на телебаченні була програма «Подьем». Де Юра Горбунов і Маша Єфросиніна прогиналися перед дорогими гостями із Москви — Безруковими і Крутими. Як Маша, яка добре знала мову — намагалась випендритись пітєрскім акцентом, можна зняти окреме кіно.

Увечері ти дивився Голос та Х-Фактор, де українські таланти шукали як не Сосєдов — що це за особа і його компетенції достеменно невідомі. Але головне, що це був суддя із Москви. Ще траплялись Дубцова і Сєрьога. Бо метрополія має навʼязати колонії, що вона несамостійна і неспроможна обслужити себе сама.

У школі ти вивчав куцу українську літературу, де Лесю Українку зображали знедоленою калікою, а Шевченка нафталіновим опудалом а-ля упоротий лис — лише в рушнику. Тебе нудило від вінігрету покриток, кріпаків, суїциду і замерзання дітей в полі. На противагу — Толстой кружив тебе в елітах, балах, французькій мові і іменах Кітті та Пʼєр. Вибір, що ти вважав більш крутим — очевидний. Уже після ти знайдеш твори, яких не було в шкільній програмі — і офігієш від крутості Лесі, Франка і Григоровича. Генії, топи, будителі. Модники з бурхливим життям, коханками, коханцями, подорожами, дружбою з елітами і спадком на віки.

Ти рано виходив заміж. І перший танок танцював під «Сказку моей жизни». Чи під «Я люблю тебя до слез» Миколки Сєрова — українця з Миколаївщини, який став потужним русскім. І тепер на концерти лізе без трусів. Якось я знайшла його старі записи буковинського періоду — він був голосистим і модним красавчиком. Коли був у своїй ідентичності.

Твій випускний був неможливий без співів «Школьная пора», «Школьные годы чудесные», «Крылатые качели». Бо смаки вчительки музики і завучки, яка понаїхала в твою школу десь іздалеку і закінчила росфілологію — були специфічні і далекі від естетики. Про порпання в пластах українських пісень і культури якось не йшлось.

Твій батя дивився серіали про настоящих мужикофф, де був сплошний Міхаіл Пореченков та Машков. І обовʼязково в ролях ментів, ФСБшників і бравих радянських офіцерів. А в ролі поганців могли бути некрасиві огидні вкраїнчики. Якщо ще із прізвищем Ступка — взагалі бомба!

Твоя мама дивилась серіали про неосвічених клуш із сіл з деревʼяними хатами, єдиною мрією котрих було вискочити заміж по зальоту за московського бізнесмена. Бажано мільйонера. Можна з причепом.

Тоді підсовували серіали про «Ранеток» і «Кадетів», які спродюсував добрий дядя Саша Роднянський. Все це для того аби намертво привʼязати дитину до русского мира.

Твоя завучка погрожувала тобі двійкою з фізики, бо ти вирішив пропетляти від свята 9 Травня з ряженими ветеранами чого попало. Але не Другої світової. Це могли бути тесть прокурора, ветеран праці СРСР і просто мужик, який пересидів другу світову у коханки в Москві.

В руки тобі буде попадатися глянець, де Віра Брежнєва буде визнана самой красівой женщіной Росії. А колишня міс Україна Інна Цимбалюк охумутає московського бізнесмена. Цей бізнесюк на практиці виявиться підстаркуватим биканом глибококримінальної зовнішності. Але багато хто мріяв про таке «жіноче щастя»?

На Інтері Настя Даугулє і Андрюша Доманський разчехляли тобі на концертах до всяких свят, як правильно Родіну любить. Общую Родіну — одну на твоїх. Безумовно, там не було мови про Україну як щось окремішне.

Всі вихідні твоя родина проводила з «Кварталом». Там інтелігентні люди були в московських буклях і на вишуканому пітерському акценті, а сільські рагулі — у вишиванках, з вусами та україномовні. Володимир Зеленський таких зобразив кілотонни.

Якщо ти йшов в академію МВС чи здобувати освіту майбутнього прокурорчика — у твоєму плеєрі поселялись «Офіцєри, расєянє». І так тебе із милої маминої булочки плавило на татарівського мєнта.

Часом ти хотів просвітлитись у політиці. І аналітику тобі пропонували понаєхавші ведучі та редактори, бо своїх же журфаки не навипускали гронами. Тож умовний Кісєльов за всі гроші світу запрошував сало в шортах Бикова. І разом вони доводили пересічному глядачу, чому вулиця Антоновича — погано, а Горького дуже хорошо.

РПЦ у цей час розповсюджувала наративчики, що «Бог не розуміє української, і тому треба ходити в канонічну церкву». Що хрестини у інших конфесіях не дійсні. І багато хто вірив. Вірить донині.

Не дивно, що з такою повісточкою з великою ЦА та на будь-яких виборах твоє місто було обліплено біг-бордами про «защитим русский», «Томос — геть!» і «будем жить с Россией дружно».

Саме так би був приспаний, обманутий. І погруз обома ногами в довгій війні на виживання.

Бо сенси — важливі. І є сенс, не лише що ти кидаєш не лише в шлунок, а й в голову. 

Марина Данилюк-Ярмолаєва