Послідовникам святого Штілермана присвячується.
Продовжуємо досліджувати ракету Фламінго. Почнемо з наступного паркану, на який налетів Штілерман – навігації.
Спочатку загальна інформація, що ж таке навігація крилатої ракети і як ця навігація впливає на бойові характеристики ракети, будь якої.
Навігація крилатої ракети — це система, яка протягом польоту визначає де ракета знаходиться, куди вона рухається і як їй скоригувати траєкторію, щоб потрапити в задану ціль. Для крилатої ракети великої дальності навігація фактично є одним із ключових елементів, що перетворює ракету на високоточну зброю.
Сучасна крилата ракета одночасно використовує кілька навігаційних систем:
Інерціальна навігаційна система (INS). Гіроскопи й акселерометри ракети визначають переміщення ракети без будь-яких зовнішніх сигналів. Її величезна перевага — автономність:
GPS заглушити можна, INS — ні. Недолік полягає в тому, що похибка поступово накопичується.
Супутникова навігація GNSS.
GPS, Galileo, ГЛОНАСС, BeiDou тощо. Вона дозволяє періодично виправляти накопичену помилку INS. Але супутниковий сигнал глушить РЕБ або його підміняють.
Навігація за рельєфом на кшталт TERCOM (Terrain Contour Matching). Порівнює рельєф місцевості з камер та датчиків ракети із заздалегідь закладеною в пам’ять картою. Дозволяє ракеті уточнювати положення без GPS.
Оптична/кореляційна навігація.
Порівнює зображення місцевості з еталонними даними. Класичний приклад концепції — DSMAC у Tomahawk. Сучасні системи можуть використовувати електрооптичні або інфрачервоні сенсори та алгоритми машинного зору.
Нарешті, термінальна система наведення.
Працює вже безпосередньо біля цілі. Залежно від ракети це може бути оптична, інфрачервона, радіолокаційна або інша система. Особливо важлива для рухомих цілей.
Навігація не просто впливає на бойові характеристики. Фактично навігація є основним чинником бойових характеристик крилатої ракети.
Найочевидніший бойовий параметр ракети — точність. Немає великого військового сенсу в ракеті дальністю 2 000 км, якщо після такого польоту вона здатна лише потрапити в район розміром кілька кілометрів. Для точкового об’єкта — ангара, командного пункту, конкретного виробничого корпусу — потрібна зовсім інша точність.
Тому коли кажуть, що ракета пролетить 3 000 км, то це нічого не говорить. Головне, з якою точність вона попаде в ціль на відстані 3 000 км в умовах РЕБ і ППО.
Для точності часто використовують показник CEP — circular error probable, тобто радіус кола, всередину якого статистично потрапляє 50% ракет.
Якість навігаційних систем ракети напряму впливає на необхідну бойову частину (БЧ). Якщо ракета має низьку точність, її розробникам доводиться компенсувати це більшою БЧ з більшою зоною ураження. Якщо ж ракета дуже точна, значно менша БЧ може забезпечити потрібний результат проти певних об’єктів.
Навігація визначає здатність ракети долати РЕБ. Проста схема INS + звичайний GPS-приймач може прекрасно працювати на полігоні. Але московити дуже гарно вміють в jamming і spoofing, jamming — супутниковий сигнал заглушують, spoofing — супутниковий сигнал підміняють на неправильний.
Тому значно стійкіша концепція виглядає приблизно так: INS + GNSS + альтернативне уточнення положення + контроль достовірності різних джерел.
Навігація прямо впливає на можливість низького польоту. Для того, щоб ППО московитів не бачило ракету, крилата ракета намагається летіти низько, огинаючи рельєф для зменшення помітності. Але низький політ створює значно складніше навігаційне завдання. Треба одночасно знати положення, висоту, характеристики рельєфу та забезпечувати безпечну траєкторію.
Для Фламінгів заявляється надзвичайно велика дальність — 3 000 км. Для такого апарата питання навігації принципове: наскільки швидко накопичується інерціальна похибка, чим вона коригується, наскільки система залежить від GNSS, як поводиться в зоні потужного російського РЕБ і яка реальна точність після багатогодинного польоту.
І історія з навігацією Фламінгів, схоже, навіть цікавіша за історію з двигунами, тому що саме точність і стійкість до російської РЕБ були одним із найслабших місць ранньої ракети.
Початкова навігаційна архітектура Фламінгів була просто взята з deepstrike дронів і була надто простою для крилатої ракети такого класу:
інерціальна навігація + супутникова корекція GNSS + завадозахищена CRPA-антена + автопілот/навігаційне ПЗ.
На оприлюднених фото справді було видно CRPA-антену. В основі системи керування, судячи з відкритих кадрів, використовувався ArduPilot.
Але московити ще з 2022 року гарно навчилась нейтралізовувати супутникову навігацію. Варто нагадати історію з HIMARS, які максимально ефективно попрацювали три місяці, а потім їх точність, заснована на сигналах GPS, стрімко посипалась.
Ще у серпні 2025 року, після перших пусків, були повідомлення із посиланням на Fire Point, що рашистська РЕБ змогла суттєво погіршити роботу навігації ракети, після чого Fire Point почала переходити на власні навігаційні рішення і власне ПЗ.
Після цього компанія Fire Point повідомляє, що працює над інтеграцією навігаційної системи TERCOM у Фламінгі. Яка несподіванка, правда? Але до цього моменту і Штілерман і Терех наобіцяли вже наївним довірливим українцям золоті гори.
А черги до Штілермана щоб продати йому систему TERCOM немає.
Ідіотів на планеті вистачає, але не серед виробників ракет. Навіщо продавати систему навігації без ракети? Тому Fire Point намагаються удосконалити свою інерційну і супутникову систему, паралельно шукають TERCOM і можливо посадили когось запилити свій TERCOM.
Тим часом Фламінгі літають погано, не точно, не можуть огинати рельєф, їх нещадно б’є московитська ППО.
У липні 2026 в інеті з’явилася ще одна дуже важлива інформація. Французька компанія Safran розробила і постачає систему наведення для Фламінг. І це насправді дуже серйозний технологічний стрибок. Завдяки французам звісно, а не генію Штілермана.
Safran має величезний досвід в інерціальних системах, авіоніці та високоточній зброї. Французькі КАБи AASM Hammer з навігацією Safran, які застосовує Україна, чудово працюють у дуже складному середовищі московської РЕБ.
Коли точно Safran поставила на Фламінгі навігацію і яку саме, не знаю. Не знайшов інформацію. Але з великою долею вірогідності можу припустити, що саме з французською навігаційною системою Фламінгі почали влучати в рашистські заводи. Що і викликало оргазм у послідовників Штілермана.
Отже, що ми маємо на зараз.
Своєї сучасної системи навігації у Фламінг немає. Купують у французів. Розробляють свій TERCOM. І як ви самі тепер розумієте, масовий випуск ракет в таким умовах навряд чи можливий.
Ну і останній паркан, про який я хотів розповісти – бойова частина Фламінг, БЧ.
У БЧ Фламінгів окрема цікава історія, але вона відрізняється від проблем із двигуном і навігацією.
Коли у 2025 році Associated Press показало виробництво Фламінг, на фото стала видна сама БЧ І тут виникла перша інтрига. Вона була дуже схожа не на спеціально розроблену ракетну БЧ, а на готову американську важку авіаційну бомбу.
Defense Express тоді припустив два найбільш очевидні варіанти:
Mk 84 приблизно 907-кг фугасна авіабомба або BLU-109/B приблизно 900-кг.
А це потенційно створює ту саму проблему, що й АІ-25ТЛ – серійність. Якщо Фламінгі повинні вироблятися сотнями і тисячами, виробник не може нескінченно залежати від випадково доступних запасів готових важких американських авіабомб.
Чому заявлено 1150 кг БЧ Фламінг? Тут можливі різні пояснення: 1150 кг може означати максимально допустиме бойове навантаження платформи, а не масу конкретної серійної БЧ. БЧ може змінюватися в процесі розвитку; або до маси включаються додаткові конструктивні елементи бойового відсіку.
Саме тому для зрілої серійної програми логічним є перехід до стандартизованої бойової частини, яку можна стабільно виробляти або отримувати великими серіями. Але я не бачу надійного відкритого підтвердження, що Fire Point уже публічно розкрила, яка саме БЧ встановлюється на серійні Фламінгі другої половини 2026 року.
Ще дуже важливим елементом БЧ є підривач. Але я навмисно нічого не буду писати про підривач, тому що в жодних публікаціях немає конкретики, а посилатись на анонімні телеграм-канали недоречно.
Отже, станом на зараз можна констатувати, що у Fire Point великі проблеми з головними елементами ракети Фламінго – двигуном, навігаційною системою та, можливо, БЧ. Ці проблеми компанія поступово намагається вирішити, але все це гроші і головне – час.
А найголовніше – ці проблеми не дають можливості масово виробляти і застосовувати ракету. Фламінгі виробляються одиничними дослідними партіями і застосовуються як перспективний зразок зброї, а не як масовий виріб.
У профі, які займаються розробкою військових високотехнологічних виробів і подальшим серійним виробництвом, є такий термін – «долина смерті». Це проміжок між робочим прототипом і серійним виробом, який можна стабільно виробляти великими партіями та використовувати у військах. Розробити щось нове й організувати конвеєрне виробництво – зовсім різні історії, і між працюючим прототипом і серійним виробом може пройти дуже багато часу. І рік, і два, і п’ять.
Знав про цю проблему Штілерман? Не думаю. Вся його біографія – це біографія афериста, який ніколи не займався ні розробкою ні виробництвом.
Але про це просто повинні були знати ті, хто давав Штілерману гроші – українські чиновники на чолі з Портретом, який несамовито піарить і Fire Point і Фламінгу. І тоді з цього логічно випливає, що вся компанія Fire Point і сам Штілерман – просто велика пральна машинка для бюджетних і партнерських грошей.