Росія, Піночет та Україна

Піночет був зовсім не святим, він і сам себе таким не вважав. І його послідовники його таким не вважали.

Але його прізвище в свідомості пострадянських громадян асоціюється з кимось на кшталт Гітлера.

Хоча він дружив з такими політиками як Маргарет Тетчер, наприклад, навіть після складання повноважень.

Тим часом, двома роками пізніше, в 1975 році до влади в Камбоджі приходять червоні кхмери — це комуністичний режим, який знищив 3 000 000 своїх співгромадян, тобто кожного четвертого.

До чого я веду і як з’язати ці факти?
До того, що в 1992 році з Росії до Британії втік колишній КГБшник СССР, який завідував архівом і прихопив з собою власне ці архіви.

В частин з них описана операція «Тукан» і те, як радянські спецслужби публікували в New York Times матеріали з метою спомпроментувати Піночета на Заході. Так, в 1976 році в New York Times було опубліковано 66 статей про порушення прав людини в Чилі і тільки 4 статті про звірства режиму червоних кхмерів.

Більше того через New York Times було вкинуто підробний лист, який підробило КГБ, про те, що нібито ЦРУ управляє Піночетом.

Ще пояснювати до чого я веду?
До того, що пройшло 40 років, а методи, штампи і навіть назви не змінилися.

Україна протистоїть не смішним і тупим ботам в інтернеті (як би комусь хотілося бачити), яких чомусь (ніхто не задумався?) фінансують в об’ємах більших ніж деякі країни витрачають на оборону.
Україна протистоїть величезній пропагандистській машині, маргінальною частиною якої є українські політики і журналісти.

І замість того, щоб це хоча б усвідомити, державні мужі граються в пофігізм, «демократію», «свободу слова» та аматорство і думають що все буде добре, особливо після того, як на трон їм посадили несмішну і тупу маріонетку.

Mason Lemberg