Що дуже гарно вміють робити у Москві — брехати та фальсифікувати історію. Тут вони чемпіони світу. Візьмемо «видатного російського вченого» Михайла Ломоносова.
Хто не знає, що він першим у світі сформулював Закон збереження маси? Нас колись в есесесері цьому на уроках хімії вчили.
Нахабна брехня. Закон збереження уперше було сформульовано ще в античні часи. А у новітній час — 1630 року Жаном Ре. Ломоносова брехливі московські пропагандисти зробили «автором» відкриття на підставі цитати з його листа Ейлеру, але те речення було лише перефразуванням. Сам Ломоносов ніколи не претендував на це відкриття.
Відомо також, що Ломоносов плідно ПРАЦЮВАВ у Києво-Могилянські академії. У радянські часи на її стінах навіть пам`ятну дошку встановили. З відповідним текстом, причому українською (їз стилістичною помилкою, бо в українській немає «великий вчений», а є або «видатний», або «величний»). Аби ми вважали, що російський вчений тут навчав неграмотних українців різним наукам.
Насправді Ломоносов протягом 1734-1735 років у Києво-Могилянській академії НАВЧАВСЯ. Вивчав латину, філософію, твори античних авторів, історію. Бо ні у Москві, ні у Санкт-Петербурзі тоді не було гуманітарних навчальних закладів рівня Києво-Могилянки.
За великим рахунком, Ломоносов не є якимсь видатним вченим. Це не Ейлер, не Лавуазьє, не Лагранж і тим паче не Ньютон. Російська імперія тих часів не мала власної академічної науки і головне — науковців. Філософи Феофан Прокопович, Іоанн Козлович, Федір Лопатинський, Стефан Яворський — українці. Астрономи — француз Жан Деліль та німець Християн фон Вінсгейм. Математики та фізики — швейцарці Даніель Бернуллі, Леонард Ейлер та німець Георг Крафт. Історію Росії (яка начебто від Київської Руси походить) на замовлення царів вигадало знамените німецьке «тріо» Міллер, Шльоцер і Байєр.
Скажи про Ломоносова правду — що це був учений середньої руки, заслуги якого не наукові, а передусім — організаційні (заснування першої хімічної лабораторії, створення проекту Московського університету тощо) і міф про «велич» впаде. Бо до початку ХІХ століття жодної видатної особистості у науці Росія не дала.
Ми, українці, на жаль, теж з об`єктивних причин пасли задніх у природничих та прикладних науках — спостерігався занепад після загарбання України Москвою, але не переймаємося з цього, бо таки мали видатних філософів Прокоповича та Сковороду; лінгвістів Зертис-Каменського та Лящевського; істориків Грабянку, Величка, Бантиш-Каменського тощо. Але московським фальсифікаторам нейметься досі. Їм досі «величие» сниться.
Тому не якийсь там італієць Марконі, а росіянин Попов є винахідником радіо. Не брати Райт першими здійснили політ на літаку, а росіянин Можайський на своєму «диві» з паровим двигуном. Не брати Могольфьє першими піднялися у повітря, а російський піддячий Крякутний, якого насправді не існувало в природі. Цілком вигадано московськими «істориками» і російського селянина Артамонова, що не завадило брехунам зробити з нього першого винахідника велосипеда.
І якщо хто не знав, то росіянин Ползунов побудував свою парову машину раніше за знаменитого англійця Уатта.
Словом, Росія — батьківщина слонів. Вони вміють.
Питання, чому не вміємо ми? Не кажу про міфотворчість — сам намагаюся в міру своїх скромних сил боротися з історичними міфами. Але чому ми не «розкручуємо» реальних українських героїв — науковців, поетів, письменників?
Хто чув про Романа Ракушку-Романовського? А він є автором знаменитого Літопису Самовидця, писаного добірною українською мовою у той час, коли Петро І разом зі своїми боярами гульбенив у Лондоні, п`яними катаючись на тачках (вони тачок ніколи не бачили), розстрілювали картини з пістолів та валили просто на підлогу в орендованому у британського ботаніка Джона Евеліна будинку, підтираюсь оксамитовими портьєрами…