Дік Дурбін знервований, зкуйовжене волосся, червоні від безсоння очі, виглядає як розлючений директор школи: Пане президенте, п’ятнадцять мирних жителів загинули в Києві. Ми зобов’язані негайно дати більше зброї Україні.
Ліндсі Ґрем істерично розмахує руками, ще трохи і почне розмахувати ногами: Це війна цивілізацій. Якщо ми не підтримаємо їх сьогодні, завтра Росія буде в Атланті.
Трамп: Хороша погода для гольфу. Стів, підготуй мені клюшку і підбери кашкет. Хоча ні, кашкет це не твої повноваження, це виключно мої. Ти ще не дотягуєш.
Марко Рубіо з піднятими бровами й очима на вико від здивування: Росія це пряма загроза Америці. Це навіть не дискусія. Який гольф, пане президент.
Трамп: Рубіо, ти якийсь нервовий. Добре, піди підбери мені кепку для гольфу. Сьогодні дозволяю.
Браян Фіцпатрік розводить руками, ніби показує кількість сенаторів у Конгресі: У нас є більшість. Ми готові голосувати. Але без вашої позиції, пане президенте, усе зависає у повітрі.
Трамп спокійно сьорбає каву: Америка понад усе. Байден почав цю війну.
Дік Дурбін переходить на крик: Але ж це наші союзники, це наша безпека.
Трамп посміхається: Побачимо, що буде.
Ліндсі Ґрем б’ється в істериці: Люди вмирають.
Трамп зітхає, дивиться у вікно: Неприємно. Але не дивно. Бо це все клятий Байден.
Марко Рубіо нахиляється вперед і майже шепоче:
Пане президенте, Путін перевіряє наші червоні лінії.
Трамп киває: Путін дуже розумний. Можемо укласти угоду.
Дік Дурбін плескає себе по чолі: Це не угода. Це війна.
Трамп розводить руками: Я люблю мир. Ніхто не любить мир більше, ніж я. Повірте. І до речі, наберіть мені Володю, він хороший хлоп, поговоримо про гольф.