І, можливо, тих результатів, про які попередньо домовлялися в Москві з українськими візитерами — ось чому був так розлютований помічник Путіна Владислав Сурков, ось чому таким роздратованим виглядав Володимир Путін на заключній прес-конференції.
Саме тому те, що видавалося за домовленості в Парижі — це були ніякі не домовленості. Це був набір кроків, відмова від яких дозволить якомога сильніше вдарити по позиціях нового українського президента. У Кремлі, як правило, опрацьовують і такий варіант закінчення переговорів.
На чому в першу чергу наполягає Зеленський, коли мова йде про війну на Донбасі? На необхідності звільнення українських громадян і про необхідність припинення обстрілів — «потрібно просто перестати стріляти». Значить, необхідно домовитися з ним і про те, і про інше — а потім зірвати і ті, і інші домовленості. Відмовитися і від обміну, і від перемир’я.
До речі, про узгодження ще трьох точок для розведення військ — а це була ще одна домовленість паризького саміту — тепер навіть і не згадують. Втім, справедливості заради нагадаю, що після саміту 2016 року в Берліні все ж домовилися про визначення цих трьох точок. Але війська в них розвели тільки через три роки, коли в Україні змінилася влада.
Путін після Парижа хоче продемонструвати: Зеленський не здатний ані людей звільнити, ані обстріли припинити. А найголовніше — не здатний з ним, Путіним, домовитися.
І головне питання тут — навіщо Путіну потрібна ця відверта демонстрація нездатності Зеленського домогтися припинення конфлікту? Чи хоче він все ж таки спонукати колегу до капітуляції або ж після знайомства в Парижі махнув на Зеленського рукою і вирішив зайнятися дестабілізацією ситуації в Україні, щоб дочекатися нового, більш поступливого партнера по переговорах?
P.S.
Переговоры трехсторонней контактной группы в Минске, которые должны были закончиться согласованием списка освобождаемых и заключением нового соглашения о перемирии в Донбассе, завершились полным фиаско. Освобождения пленных до Нового года не будет, нового перемирия — тоже. Вместо этого продлено «перемирие», позволяющее российской стороне осуществлять постоянные обстрелы территории, которую контролирует Украина. Только за последние сутки этот режим прекращения огня нарушался семь раз.
Результаты последнего саммита нормандской четверки в Париже на удивление начинают напоминать результаты предпоследнего саммита, состоявшегося в 2016 году в Берлине, — его участником был тогдашний украинский президент Петр Порошенко. Порошенко в 2016 году, как и Зеленский в 2019-м, не смог договориться с Путиным ни о чем существенном. Стороны тоже старались сделать вид, что пространство для договоренностей все еще существует. И поэтому рассказывали об усилиях по прекращению огня, обмене пленными и об обозначении трех пилотных пунктов для отвода войск — разве что совместной пресс-конференции не провели.
Забегая вперед, скажу, что тогда для согласования списка обмена понадобился год после саммита — и то после того, как в Кремле решили поднять политические акции давнего путинского союзника Виктора Медведчука: без его участия в Москве просто не соглашались освобождать украинцев. Разведение войск в обозначенных точках состоялось только спустя три года, уже при новом президенте Зеленском, и оказалось одним из российских условий для проведения нового саммита. Ну а обстрелы Кремль так и не прекратил.
Зато после саммита в Берлине Кремль взял курс на политическую дестабилизацию Украины и смену власти в стране: началась «массовая скупка» информационных телеканалов друзьями Путина, дезинформационная кампания, заигрывания с украинскими олигархами — теми самыми, которым на пресс-конференции в Париже Путин обещал «дешевый газ для промышленности».
Мира не добились, люди так и остались в тюрьмах, а российские войска — в Донбассе и в Крыму, зато власть в Украине сменили. Но явно не для того, чтобы в Париже повторилось то же самое, что и в Берлине.
И теперь самое важное — что на самом деле решил предпринять Владимир Путин после очередного фиаско очередного «нормандского саммита». Захочет додавить Владимира Зеленского, чтобы новый украинский президент все-таки капитулировал перед ним на следующей встрече, или попытается поскорее заменить Зеленского более уступчивым кандидатом — чтобы провести следующий «нормандский саммит» — пусть даже через несколько лет, а не месяцев — с другим участником от Украины.