Yevhen Bystrytsky чудово виклав, чому проблема в неправильному підході і відсутність діалогу на рівні країни спричиняє поразку.
Широко вживають термін суб’єктність, маючи на увазі самостійність та суверенність прийняття рішення. В суб’єктності вбачають головну умову руху вперед. Багато хто вважає, що суб’єктність — це коли людина, колектив чи ціла країни генерують рішення та мають максимальний контроль за тим, як воно здійснюється. Втім, це далеко не повне визначення того, чим є така чудова суб’єктність.
Мінімальна філософська грамотність підкаже нам, що головне в цьому понятті інше вміння суб’єкта-людини. Це здатність синтезу, синтетична сила об’єднувати різні явища і проблеми у єдність виробленої свідомості, знання. І лише тоді, коли є таке охоплююче множину знання, люди стають здатними виробляти і здійснювати рішення. І ще, у додаток, отримують набагато ширшу можливість контролювати, як воно втілюється у життя.
Скандал з непростою політикинею з палати представників американського Конгресу ще раз доводить, що ані ми, ані наша зелена влада ще далеко не опанували друге значення суб’єктності. Недоробки влади, тобто нестача здатності виробляти вірні рішення, були внесені нею у наспіх створений перелік очевидних (таких, як затягування з призначенням прокурора САП) та цілком сумнівних (невдалі переговори перед війною з Росією(?)) гріхів діючої моновлади. На цей неприємний для репутації влади і нас всіх «список Спартц», оприлюднений на весь світ, не вийшло відповісти, як вона ображено зауважила, аргументом ad hominem. Хоча, безумовно, наша американська українка робить собі кар’єру послідовного консерватора у не нашій країні. Не виходить просто відповісти їй, як хотіло МЗС (чи контролював це Кулеба?), не лише тому, що тут аргумент «до особисті» невірний. Він, в принципі, вірний, адже йдеться про політика, яка робить свою особисту кар’єру.
Цей скандал став можливим тому, що влада втрачає її визначальну суб’єктність. Саме ту її сторону, яка відноситься до здатності об’єднувати різні параметри питання у синтетичне рішення. Так, владна більшість виробляє сьогодні надзвичайно важливі для нашого існування рішення. І втілює їх. Але до неї накопичується все більше питань неприємного характеру, частково згаданих у «списку Спартц». Ці питання і сама поява списку не випадково збіглися з періодом нашого, вірю — тимчасового, відступу на фронті в очікуванні зброї, так потрібної для контрнаступу. У складні часи саме нестача об’єднуючої сили синтезу в суб’єктності є вирішальною.
Ці питання – дуже різнорідні. Одні з них питають про довоєнне минуле: Чому провал операції з «Групою Вагнера»? Чому рекомендація «на шашлики» замість готуватися до війни? Інші – про сьогодення: Чому не призначений прокурор САП? Ми легко можемо додати до цього не дуже виваженого списку власні запитання, які наполегливо ставить громадянське суспільство: Чому Татаров та таке дивне проходження суддів через етичну комісію при Вищій раді правосуддя? Чому при підготовці до Лугано не було реального діалогу з громадськими експертами і його по суті немає? Чому виключені з національної сітки відомі телеканали тощо.
Питання легко помножуються пузирями та про-партійними ентузіастами в соцмережах, послабляючи нашу спільну суб’єктність, отже — ускладнюючи переможний шлях. Саме тут і тепер стає очевидною потреба у головній засаді суб’єктності – у здатності влади виробляти не монологічні, а достатньо всеохоплюючі – синтетичні — рішення. І для минулого, і для теперішнього, і для нашого майбутнього. Вміти краще об’єднувати якомога більше часток суспільства для процесу вироблення державних рішень.
Шлях як це зробити відомий. Є національно орієнтовані парламентські партійні фракції, представники яких можуть брати участь у різних формах вироблення важливих рішень та підказувати владним функціонерам, які рішення можуть бути на часі. Є відомі форми консультування з представниками громадськості, які не на фронті, до і під час прийняття таких рішень. Тоді влада буде здатна опертися на об’єднану політичну і професійну думку не лише власного кола, а на набагато ширшу платформу суспільної свідомості.
Це зовсім не пропозиція відмовитися від власної політичної влади. Потрібна відмова від монополії моновлади лише в сенсі набуття волі до інклюзивності прийняття державних рішень. Так, за наявності політичної волі, навіть у надзвичайному стані війни, коли треба приймати негайні рішення, можна, як свідчить досвід демократичних країн, побудувати синтезуючу систему їх швидкого консультативного вироблення.
Заважає лише одне – слабке розуміння того, що в основі суб’єктності лежить об’єднана воля максимальної більшості нас. Синтез України у факт перемоги. Всередині і наззовні.