Думав обійтись без моїх «трьох копійок» у ситуації із Зе-забороною М-каналів, адже як на мене все дуже просто та зрозуміло. Але ніт — виявляється українці настільки плюралістичні, що навіть тут змогли знайти «нєвсьотакадназначність». Отже, дуже коротко, тезово:
1. Заборона російських медіа під час війни із РФ — це не просто добре, це єдино можлива дія для переможної війни. Це те, чого українські патріоти вимагали роками, спершу від ПОП, потім від Зе — і нарешті отримали. Питання «а чому лише зараз?» має тепер суто академічний інтерес для майбутніх істориків, і жодним чином не впливає на оцінку цієї події, яку слід трактувати винятково як перемогу, нашу спільну українську перемогу (звісно ще далеко не фінальну у війні, але на одному із головних фронтів).
2. Заборона російського медіахолдингу — це не обмеження свободи слова, прав людини тощо. Це — бойові дії із іноземним агресором, які не мають жодного стосунку до внутрішньоукраїнського питання про обмеження чи не обмеження свободи думки, дискусії тощо. Притому бойові дії проти країни, яка і у себе вдома, і у всіх країнах до яких змогла дістатись, раз і назавжди ліквідовує у зародку саме поняття свободи слова, дискусії, демократії тощо. Тобто крім того, що це акт на захист нашої країни, це також акт на захист свободи слова та думки, як не парадоксально це виглядає. Історія повна таких парадоксів — згадайте, що без дуже жорстких обмежень нацистської пропаганди під час другої світової та без обмежень комуністичних інформдиверсій в часі «холодної» війни такий милий нашим лібералам Захід просто не вижив би, демократія та свобода слова просто припинил б існування. Тут повна аналогія.
3. Оскільки сама дія однозначно позитивна, абсолютно байдуже що з точки зору частини патріотів її вчинив «не той президент». Президенти оцінюються по тому, які дії вони чинять, а не навпаки — дії по ставленню до персонажів. Коли Зе дозволяє «справу Рифмайстра» або заграється у всякого штанмаєра — він не наш президент, і ми виходимо протестувати. Але коли він же закуповує для нашої армії якісну західну зброю або як зараз обрубає щупальця російської інформгідри — він чинить саме те, що має чинити Президент України, і в цьому його треба всіляко підтримати. І це дійсно треба, зокрема тому що наразі на українську владу чинитиметься шалений тиск всіма явними та замаскованими ресурсами РФ, ситуацію вимагатимуть «відкатати назад» (в тому числі зловживаючи поняттям «свободи слова»), і в цій ситуації вкрай важливо щоб була очевидною підтримка суспільством саме активної жорсткої позиції проти РФ. Якщо наш президент нарешті стане «яструбом» — ніхто не зобовязаний його за це полюбити (або розлюбити опозиційних лідерів
), але конкретні правильні дії повинні мати нашу підтримку, якщо ми дійсно патріоти країни, а не фан-клуб окремих політиків.
4. Чи існує загроза, що далі почнеться зловживання прецедентом, і після російської агентури «під ніж» потраплять вже наші, українські критики влади? Так, існує. Спокуса отримати універсальний «медіа-кляп» дуже велика, і мало який політик добровільно б від такого відмовився. Але тут знову ж таки все залежить від нас та нашої позиції. Наша підтримка має бути однозначно привязана саме до того, що заборонено російські канали, задаля захисту України загалом та зокрема властивої Україні свободи висловлення своїх думок, включно із критикою влади. І меседж, що на захист своїх українських каналів, в разі пошироення заборони на них, ми вийдемо не менш рішуче ніж на антиросійські заходи, має бути дуже чітко артикульованим. І тоді все буде добре.
Ну от якось так.