Про серійний винищувач українського виробництва

Вартість програми створення кожного наступного покоління тактичних винищувачів у кілька разів вища попереднього. Не всі країни світу можуть це оплатити. Тому країни кооперуються.

Вартість всієї такої програми складається з кількох основних частин:

• вартість створення;
• вартість серійного виробництва;
• вартість одного винищувача в серії;
• вартість життєвого циклу куди входить вартість години польоту, обслуговування, підготовки льотчиків тощо.

Типовий приклад — F-35. Кожна країна-учасник виготовляє для F-35 щось своє.

Як приклад, у майбутньому серійному винищувачі національного виробництва можуть бути:

• ракети “повітря-повітря”, “повітря-земля”, керовані авіабомби ЦКБ “Арсенал” і ДержККБ “Луч”;
• прицільні комплекси;
• станція оптико-електронної протидії для захисту літальних апаратів від керованих ракет з інфрачервоними головками самонаведення НВФ “Адрон”;
• система супутникової навігації ДП “Оризон-Навігація”;
• аварійно-експлуатаційний реєстратор польотної інформації БУР-4 ВАТ НТК “Електронприлад”;
• радіолокаційний прицільний комплекс (РЛПК) для винищувача МіГ-29, окремі блоки для РЛПК винищувача Су-27 ДП “Новатор”;
• турбореактивний двигун ДП “Івченко-Прогрес” і ПАТ “Мотор Січ” тощо.

Фактично Україна може сама повністю наповнити літак авіонікою й авіадвигунами власного виробництва. Бракує лише самого літака, планера.

Сам літак, наприклад, те ж КБ «Антонова» обіцяє створити за 6-8 років: щось середнє між МиГ-29 і Су-27. Одними з аргументів проти такої роботи є не лише велика вартість створення з нуля самого планера й застарілий проект, а й відсутні в Україні необхідні надзвукові аеродинамічні труби для випробовувань, традиції та досвід створення винищувачів.

Одним зі способів розв’язати очевидні труднощі є копіювання і серійне виробництво винищувачів, що є на озброєнні Повітряних Сил України – Су-27 чи МиГ-29. Так зразу можна нівелювати низку аргументів проти з тих, що зазначені вище.

Як недавній приклад можна навести Китай, де методом прямого копіювання успішно виготовляють серійно спеціально закуплений в Україні С-27 та ще й у палубному виконанні під назвою J-11В, J-16. Як давно відомий приклад можна навести приклад Ізраїлю, який викрав креслення, успішно скопіював й серійно виготовляв «Міраж-3» під назвою «Кфір».

Ні першого ні другого Україні не потрібно робити, позаяк на озброєнні Повітряних Сил України є і Су-27, і МиГ-29, а повний комплект виробничих креслень до них є на державних авіаремонтних заводах у Запоріжжі й у Львові через специфіку їхнього виробництва: необхідності самостійно виготовляти будь-яку деталь конструкції планера для заміни пошкодженої.

Номенклатура заново виготовлених деталей нині впевнено наближається до 50% і зростає з року в рік у зв’язку з необхідністю підтримувати винищувачі у боєздатному стані аж до 2030 року. Фактично в Україні серійне виробництво винищувачів Су-27 і МиГ-29 уже почалося. Залишилося повністю профінансувати програму, про що буде зазначено далі.

В Україні накопичено значний досвід копіювання й серійного виробництва озброєнь СРСР:

• «Оскол», некерована авіаційна ракета калібром 80 мм, копія С-8;
• переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК) «Колібрі», копія «Игла»;
• коригована ракета калібром 300 мм «Вільха» до ракетного комплексу «Смерч»;
• автомат «Малюк», глибока модернізація АК-74, від якого лишився сам ствол;
• протикорабельна ракета «Нептун», протитанкові ракети, радіолокаційні станції тощо.

З наведеного вище зрозуміло, що в нас копіюють і виготовляють не самі зразки озброєнь, а їхні модернізовані й значно поліпшені версії відповідно до можливостей українського військово-промислового комплексу (ВПК).

Безумовно, краще виготовляти модернізовану копію СУ-27: його радіус дії, бойове навантаження, потенціал модернізації більший за МиГ-29. На базі Су-27 можна створити аналог російського «Кинжал», у складі якого є перехоплювач МиГ-31 й оперативно-тактична ракета від комплексу «Искандер».

У нашому випадку це буде Су-27 з ракетою від вітчизняного ОТРК «Грім». Така ракета, запущена з борту Су-27, що летить з набором висоти, в стратосфері, на надзвуковій швидкості, спроможна долетіти до Москви. Її аеробалістична траекторія дозволить успішно прорвати протиракетну оборону (ПРО) Москви.

Конверсійний варіант такого вітчизняного ракетного комплексу, з додатковими твердопаливними ступенями замість боєголовки, дозволить виводити мікросупутники на низьку навколоземну орбіту.

На вибір – що виготовляти серійно МиГ-29 чи Су-27, може суттєво вплинути ситуація з авіадвигунами. В українських авіавиробників є проект двигуна з тягою 8-10 т до МиГ-29, уявлення про його газогенератор, форсажну камеру. Проект авіадвигуна з тягою 12-15 т до Су-27 наразі відсутній.

Проект варто почати фінансувати методом продажу всього того, що в нас ще є і літає: Су-24, Су-25, Су-27, Л-39, МиГ-29, а також того, що перебуває на базах зберігання. Кінцева мета: замінити дуже витратне різноманіття авіаційної техніки на єдиний тип на кшталт JAS-39 «Гріппен» військово-повітряних сил Швеції.

Яким вимогам має відповідати модернізований винищувач, підготовлений до серійного виробництва?

Принаймні, це не повинен бути крок назад як з проектом КБ «Антонова» на 6-8 років із застарілими технічними характеристиками ще на початку проектування.

Це не повинен бути крок на місці як з китайськими J-11B і J-16 які не мають суттєвих переваг над оригіналом.

Це обов’язково має бути крок вперед відповідно до основних вимог до винищувача 5-го покоління:

• надзвукова крейсерська швидкість польоту на максимальному режимі роботи двигуна;
• пласкі сопла;
• впроваджено елементи технології СТЕЛС наскільки це можливо, враховуючи специфічні форми винищувачів;
• радіолокаційна станція з фазованою антенною решіткою тощо.

Бюджетні підходи до проектування із застосуванням принципу Паретто 80/20 дозволять за 20% вартості отримати 80% відповідності технічним вимогам до винищувачів наступного покоління, отримати збалансований за критерієм вартість-ефективність літак.

Потрібно обов’язково враховувати, що українська авіатехніка більш ніж удвічі дешевша за закордонні аналоги. Тому винищувач від початку матиме чудовий експортний потенціал.

Це неймовірно, проте на ринку нині фактично відсутній винищувач 5-го покоління! США свій F-35 згідні продати лише вкрай обмеженому колу країн власників високотехнологічної зброї. Їх у кілька разів менше за країн власників F-16.

Перспективи китайського J-31 досить туманні. Су-57 це лише 4++++. І більше пропозиції немає! Тому український винищувач буде поза конкуренцією.

«Укроборонпром» разом з Міністерством оборони України прибутками від експортних продажів його цілком спроможні повністю профінансувати вартість переозброєння Повітряних Сил ЗС України на нову авіаційну техніку.

Зрозуміло, що такий проект варто було починати ще років 20-25 тому зразу після знищення СРСР. Проте військово-політична ситуація на той час не дозволяла це зробити.

Леонід Підчибій, науковий співробітник, 
Державний науково-дослідний інститут авіації