Я зараз не про те, що ви одразу подумали. Я про побутову ворожнечу, про те, що буває між сусідами, колегами та знайомими. Просто приклад. Реальна історія.
Два сусіда все життя сварилися за шматок землі у декілька квадратних метрів у спільному дворі приватного сектору. Судилися, ламали паркани один одному, лили помийки, закопували яйця, підкидали дохлих тварин, ну всіляку іншу дурню творили. Миру ніякого не було, лише ненависть.
Десь з півроку тому один з сусідів добровольцем пішов у ЗСУ і перед самою відправкою зайшов до сусіда та сказав:
— Слухай, ти мене прости, якщо можеш, за всі гадості, що я тобі робив.
На що отримав приблизно таку відповідь:
— Ти людина підла, я тебе все життя знаю, ти брехун та лицемір, тому ніколи я тобі простити не зможу.
А тепер той, що пішов на фронт, лежить у комі, з важким пораненням і не відомо чи одужає.
Той сусід, що залишився, приходив, плакав, просив перед Господом пробачення, і казав, що і свою землю готов сусідові віддати, не лише спірну, аби той одужав.
Прощайте один одного, поки не пізно.
Прощення — це риса сильних.
Дякую Господу та ЗСУ за новий день!
З наближенням до 24.02 практично кожен день нагадує про той славний період, котрий наш вальяжний колоофісний цицерон назвав «проє*балі».
Так от, «проє*балі» — це щось принципово інше. Це коли закуповували б ППО, в ворог пішов танками. Коли будували б укріплення на одному напрямку, а агресор напав із іншого. Коли замінували б мости, а він проклав понтонні переправи…
А коли при концентрації на твоєму кордоні сотень тисяч озброєних до зубів ворожих вояків ти відмовляєшся виділити гроші на зброю, коли від напрямків головних ударів, про які конкретно попереджають провідні розвідки світу, ти відводиш війська, коли розміновуєш те, що було заміноване — це ніяке не «проє*балі», а саботаж і підготовка до здачі країни.
До речі, кому цікаво: при всій моїй глибинній ненависті до конспірології, у мене практично повністю закінчилися неконспірологічні пояснення того, що сталося перед початком масового вторгнення