Я з тих людей, які ще памʼятають, як премʼєр-міністр Валерій Пустовойтенко презентував урядові програми розвитку на 25-30 років.
Там були гарні слова і гарні візії. І навіть цифри розвитку економіки там були дуже оптимістичні.
Але за цих 25 років сталося два Майдани, сталася війна і ще багато чого сталося…
Сьогодні уряд і ОП презентували свою програму відбудови України в Лондоні. І теж на кілька десятиліть вперед.
Дуже гарні цифри. В які хотілось би вірити. І показники, до яких хотілось би йти.
Однак вже дуже багато моїх знайомих всі ці виступи сприйняли з великою долею скепсису. Як і я (повторюсь, я читав не одну таку програму у своєму житті).
І скепсис полягає не стільки в тому, що коли ця програма (не)буде виконана, про жодного з сьогоднішніх виступаючих навіть не згадають, бо їх на той момент уже не буде у владі.
Будувати «великими мазками» повітряні замки в своїй уяві — це нормально. Важче втілювати.
Коли податками вбивають залишки середнього бізнесу; коли за хабарі повертають ПДВ; коли суди реформуються так, що кожна наступна влада змушена їх перереформовувати, коли історії про корупцію щодня в новинних стрічках — це руйнує основні підвалини цих уявних замків.
І перед тим, як їхати до Лондона, урядовцям варто було б спочатку поговорити з вцілілим українським бізнесом. І пояснити їм, на чому базується кожна озвучена красива цифра. І намагатися вирішити хоча б ті проблеми, які існують зараз.
А вже потім рік за роком вибудовувати план на майбутнє. Реальний план, а не уявний.
Бо у мене сьогодні склалося враження, що я слухаю виступи на Петербурзькому економічному форумі, де так само будують «потьомкінські дєрєвні».
Серед ключових попередніх висновків нинішньої великої конференції з відновлення України, що відбувається в Лондоні — перехід усіма системними гравцями від реагування на потреби дня до впровадження середньострокових (3-5 років) стратегій, що свідчить про усвідомлення довгого горизонту нинішнього протистояння та глибинних змін, ним породжених.
Україна отримає безпрецедентну в історії ЄС програму допомоги: 50 млрд Євро на 4 роки (на додачу до 18 млрд цього року), що працюватиме на три цілі одночасно: перемога у війні, модернізаційне відновлення, набуття членства в ЄС.
В ЄС впевнені, що тільки поєднання цих трьох цілей уможливить досягнення результату, і готові інвестувати в цю «ядерну тріаду» українського успіху.
Свої середньострокові програми допомоги презентують ключові країни-партнери та інші системні донори, такі як ЄБРР та Світовий Банк.
Стратегічний, довгостроковий підхід домінує у заявлених тут пріоритетах. Це — суттєва зміна. Вона потребуватиме істотного нарощування спроможностей з українського боку та синхронізації планування.
А також і ціннісної синхронізації. Увагу багатьох тут привернув певний дисонанс між риторикою західних партнерів та українських урядовців у питаннях залучення громадянського суспільства. Для перших це — аксіома і критерій «правильності» будь-яких процесів. Для других — не до кінця зрозуміла сутність, про яку краще промовчати.
А без такого залучення — нічого не вийде. Доведено вкотре випробовуваннями війни.
На фото: вид з місця проведення конференції на нові хмарочоси лондонського Собачого острова (Isle of Dogs)
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="400px" width="1000px" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)
![](data:image/svg+xml;charset=utf-8,<svg height="31px" width="88px" xmlns="http://www.w3.org/2000/svg" version="1.1"/>)