Про прискорення розпаду імперії і створення ерзянської держави

130
21 квітня цього року в ООН вперше виступив представник ерзя – одного з корінних народів Російської Федерації. Інязор (верховний старійшина) народу ерзя є громадянином України, він цілком розбив офіційну російську картинку потьомкінських сіл, вказавши на катастрофічне становище корінних народів РФ. Їхнє становище Боляєнь назвав етноцидом.

Активний майданівець і ветеран російсько-української війни Сиресь Боляєнь був обраний Інязором народу ерзя два роки тому. За цей час ерзянський національний рух заявив про себе з новою силою. В ООН Боляєнь виступав у складі делегації України, відтак з прямого відання українського МЗС. Тож чи означає це, що Україна починає пряму підтримку рухів корінних народів в РФ? На що ще варто звернути увагу Україні? Чому корінні народи РФ є найбільшими союзниками України? Ці питання ми поставили інязору Боляєню. А також запитали про його особистий шлях: як він викорчовував у собі радянського офіцера, шукав ерзянина і чому важливо заплакати від української пісні.

 МЕНІ ДАЛИ ЗАВДАННЯ З’ЯСУВАТИ: ЧОМУ ТАК ДОБРЕ СПРАВИ З УКРАЇНСЬКИМ НАЦІОНАЛЬНИМ РУХОМ І ТАК ПОГАНО З ЕРЗЯНСЬКИМ

— Насамперед, як правильно ставити наголос у вашому імені, СИрєсь чи СирЄсь?

— В ерзянській мові немає наголосу, це залежить від ситуації. Тому українською можна і так, і так.

— За паспортом ви Олександр Болькін. Як і коли ви обрали національне ім’я?

— На той час, коли я йшов в армію, то знав, що є ерзянином. Спершу використовував імперське означення «мордвин» – коли постійно воно лунає, то не одразу замислюєшся, що це ненормально. Як зазвичай відбувається вихід з таких стереотипів? Ти починаєш з’ясовувати щось для себе, і починають з’являтися гачки, які змушують докласти розумових зусиль, їх більшає, і далі процес стає незворотним.

Імʾя рідною мовою в мене зʾявилося приблизно 2007-2010 року. Тоді я почав прощатися з радянським офіцером, який в мені сидів. Порадився з ерзянами, як привʾязати своє імʾя до предків. Боляй – це мій предок. Прізвище Болькін пішло від нього, просто його зрусифікували. Спершу було зневажливе «Болька», а діти стали «Болькіними». За правилами ерзянської мови суфікс -єнь означає належність, так і вийшло Боляєнь (за аналогією з українськими суфіксами -енко, -ук). Сирєсь – означає старший з роду («сирє» – це «старий»).

Окрім того, це данина поваги і до моєї мами. Вона була «русской», і те, що вона вийшла за мого батька-ерзю, було нечуваним на той час. Батько наприкінці ‘50-х повернувся з флоту і йому сподобалася російська дівчина. На них відбувалися атаки з обох сторін. Батьку говорили: подумай, кого ти береш. А мама опинилася в іншій культурі, її не сприймали. Навіть у радянський час російські та ерзянські села відрізнялися.

— Як в умовах політики русифікації народ ерзя зберігав свою ідентичність?

— Ерзя не вітали шлюби з іншими національностями, завдяки цьому народ і зберігся. Мішані шлюби системно почалися в останні 50 років. Відома ерзянська діячка Марізь Кемаль дорікала таким хлопцям: ви шукаєте легкого шляху, одружуючись з росіянкою, бо ними легко керувати, ерзянкою не покеруєш. Я б сказав, що ерзянки трохи нагадують стереотипних українок – руки в боки, вперті, мають свою думку. Письменники ще 200 років тому описували ерзянку так: вона йде по селу з піднятою головою, як бояриня. Коли йшла ерзянка, то її було чути здалека, тому що традиційний жіночий головний убір рясно і красиво прикрашений, зокрема монетами. А за спиною ерзянка має достатньо масивне полотно, також пишно прикрашене, на яке можна де завгодно сісти. Є перекази, як їм забороняли ходити в цьому одязі, бо він був красивішим за російські сарафани, на конюшнях наших жінок пороли за це. Ми тому й збереглися як народ, що був опір і було почуття гідності.

— Ви народилися в радянські часи на території Росії – у Саранську. І прожили в Росії перші 20 років свого життя, а потім опинилися в Україні. Розкажіть про свій шлях, як ви прийшли до національного руху?

— Закінчив військово-технічне училище у Красноярському краї. Далі по розподілу служби я обрав Житомирщину – містечко Озерне, і так я у тут лишився. Їздив щороку на батьківщину. Одного разу в редакції місцевої ерзянської газети я зустрівся з інязором, який займав посаду 20 років (мій попередник). Він родом з села, в якому я колись жив.

Я почав з ним говорити ерзянською, а  оскільки давно не спілкувався нею, то жахнувся, бо зрозумів, що мені не вистачає словникового запасу, і це було жахливо. Він мене переконав: не кидай, хай погано виходить, але ти все одно розмовляй ерзянською – з часом покращиться.

Інязор раніше бував в Україні, знав, яка тут ситуація, як жваво тут все рухається. Він дав мені завдання вивчити причину успіху українців: чому так погано справи з ерзянським національним рухом, і так добре з українським. Я не уявляв, як це зробити. Він сказав, що я маю заговорити українською: «І коли ти тверезим заплачеш від української пісні, тоді ти це зрозумієш».

Так я відкрив для себе український світ, якого доти не знав – Ліну Костенко, Василя Стуса… Не пам’ятаю коли, але я таки заплакав від української пісні. На мене приголомшливе враження справив фільм «Поводир». Вважаю, що його має подивитися кожен українець. Коли в кінці там Тарас Компаніченко починає співати пісню «Віє вітер…» — серце завмирає. Ерзянські та українські пісні чимось схожі, чіпляє подібна протяжна мелодія.

— Ваші діти розмовляють ерзянською мовою?

— Мій старший син, який загинув, розумів і розмовляв. Менші діти розуміють ерзянську, вони не вчили її в дитинстві, а мова, як і будь-яка, є непростою, коли вчити її з нуля.

Є люди, які через це мене звинувачують: він заявляє про необхідність ерзянізації, а своїх дітей мови не навчив. Але це не стільки моя вина, скільки біда. А це московський прийом – давити на почуття провини. Принцип «сам дурак» для них найпростіший.

 СТАЛО ЗРОЗУМІЛО, ЩО ІНЯЗОР, ЯКИЙ МЕШКАЄ В РОСІЇ, НЕ МОЖЕ ЕФЕКТИВНО ДІЯТИ. ТОМУ ВИНИКЛА ІДЕЯ ОБРАТИ СТАРІЙШИНУ З УКРАЇНИ

— Кого ви представляєте? Скільки ерзян нині є у світі?

— Варто згадати про особливість – ерзян і мокшан в Росії свого часу записали під одним екзонімом «мордва». І більшовики ганебно обізвали національний округ Мордовією. До того говорили мордва-ерзя і мордва-мокша. Тепер навіть у переписі усіх однаково записують мордвинами.

40-50 років тому ерзян налічувалось близько 1,5 мільйона. В Україні на 2008-2010 рік вважалося, що нас майже 10 тисяч – але це ерзян і мокшан разом. З них є активні учасники руху, а є ті, хто досі заражений совком. Це парадокс – коли людина тікає з Росії жити у кращу державу, але продовжує минуле тягнути з собою.

— Чому інязором вирішили обрати вас?

— Це сталося вже пізніше, коли ерзянська громада в Україні почала активно діяти. Ми поступово об’єднували тутешніх ерзян та українців, що мали ерзянське коріння. Видавали книжки: Дмитра Таганова «Місце в серці»» та збірник поезій 24-х ерзянських поетів «Ерзянський ранок». Також публікували словники, робили науково-популярні відео про свій народ.

— Фінансувала видання ваша громада?

— Так, ми самі. На той час я мав бізнес. Нас зовні ніхто не фінансує, ми ні від кого не залежимо.

 — Чи правильно я розумію, що після смерті верховного старійшини, який переконав вас зайнятися національним рухом, вас обрали на його місце?

— Ні, він, слава Богу, ще живий.

— Навіть так. Якщо він має такий авторитет, як ви пояснюєте, що інязором обрали вас?

— Ерзянська діаспора в Україні доволі сильна. Усі старійшини знали про нашу діяльність і розуміли напрямок наших думок. А найголовніше – вони розуміли, що в Україні ми можемо собі дозволити діяти вільно. Територія свободи, якою є Україна, – це мрія для людей, що живуть в Росії. Я буквально щойно спілкувався з башкирськими блогерами і розумію, що навіть пасіонарні та активні башкирські націоналісти мають високий ступінь самоцензури, якого не має ерзянська діаспора в Україні.

— І ось 2019 рік, на вашу кандидатуру звертають увагу…

— Останнє народне моління, на яке я зміг поїхати, було у 2013 році (збирається що три роки). Далі у зв’язку з російською агресією проти України така можливість зникла. Саме під час великого моління збирається Рада старійшин, яка складається з 18 осіб, на якій обирають верховного старійшину. Серед активу ерзян почалися розмови про те, що інязор, який мешкає в Російській Федерації, не може ефективно діяти, бо влада має забагато можливості впливати на нього, аж до фізичної небезпеки та шантажування безпекою сім’ї. Тобто пропозиція обрати нового інязора з-поза Росії прийшла від ерзян самої Росії. Я публічно не можу назвати того, хто мені фактично наказав висунути свою кандидатуру на посаду інязора, – задля його ж безпеки.

Якби хтось на Раді старійшин запропонував обрати мене інязором, то він би мав проблеми, а ми цього не хотіли. І так виникла ідея записати звернення українських ерзян до Ради старійшин з пропозицією обрати інязором мене. Ми спершу розіслали його всім причетним, і на раді ведучі оголосили про звернення ерзян України.

За правилами, кандидати на посаду Інязора не повинні бути присутніми на голосуванні, але я й не міг там бути фізично. У результаті 12 з 18 осіб віддали свої голоси за мене. Одне з місцевих промосковських видань навіть написало з насмішкою – мовляв, хоче стати старійшиною кандидат з України, але ж цього не може статися. Але вони не знали, що на той момент голосування вже відбулося. Владні структури були розгублені, та вже нічого не могли зробити, бо рада зробила свій вибір і роз’їхалася.

— Вам потім якось протидіяли, чи намагалися скасувати результати голосування?

— Почали заявляти, що Інязора обирають тільки для проведення моління. Але це не так, подібні заяви – це намагання втиснути народ ерзя у сумнозвісну шароварщину, позбавити політичних амбіцій та суб’єктності. Верховний старійшина народу ерзя має представницькі функції і компетентний представляти його в світі.

— Ваша інавгурація відбулася у Києві, і на ній ішлося не лише про свободу ерзя, але й про проєкт «Вільний Ідель-Урал», що охоплює республіки різних народів. Ви у зв’язку з цим називаєте ту подію делікатною. Чому?

-Тому що проєкт «Вільний Ідель-Урал» має делікатний політичний підтекст. Йдеться не просто про захисну боротьбу, а про наступальний характер – прискорення розпаду імперії і створення ерзянської держави задля самовизначення націй – ми прямо про це говоримо. Тому далеко не всі європейські чи навіть українські політики готові публічно це підтримати.

 ЩОБ ДОСЯГНУТИ ЧОГОСЬ В РФ ЕРЗЯНИН МАЄ СТАТИ БІЛЬШЕ «РУССКИМ», НІЖ САМ «РУССКИЙ»

— Говорячи про утиски ерзя в РФ й асиміляцію, ви акцентуєте увагу на забороні мови як основі ідентичності.

— Усі розмови про створення умов для збереження національних мов в РФ, по-перше, є фікцією, а по-друге, мають бути умови для розвитку мови, а не її збереження. Насправді відбувається етноцид. Що це означає в практичній площині? Влада проводить раз на рік фольклорні фестивалі – це такий пряник. Реалізовується політика музеєфікації мов та національних ідентичностей – їх перетворюють на неживі музейні атрибути. Назовні це подається як турбота про народи. Будь-які спроби винести ідентичність за рамки музейної експозиції і фольклорного фестивалю трактуються як екстремізм і нещадно викорінюються.

Існує дискримінація самого факту визнання, що ти – ерзя. Соціальним ліфтом є винятково російська мова. Щоб добитися чогось ерзя має стати більше «русским», ніж сам «русский». По-друге, коли я навчався у школі, навіть в інтернаціональній радянській школі, то ерзянську мову викладали 3-4 рази на тиждень. До останнього часу в РФ її викладали 1-2 рази на тиждень як обов’язкову дисципліну в республіці Мордовія. Однак після сумнозвісних змін до закону «Про освіту», які, як кажуть, пробивав особисто Путін, це стало необов’язковим. Батьки мають написати заяву про те, що дитина хоче вивчати ерзянську, і віднести її директору школи. А той скаже, що таких заяв всього 5 штук, а вчитель ерзянської мови звільнився. В російських умовах сперечатися з директором школи – це безглуздя. У результаті в більшості шкіл Мордовії у кращому разі є формальний факультатив, у гіршому – розповідають про історію «мордовского народа», яка базується на російських побрехеньках. А десь мову взагалі не викладають. Ерзянську мову свідомо викладають як мову вторинну, сільську і непотрібну. Спроба ерзянської інтелігенції відкрити національну гімназію у Саранську наштовхнулась на рішучий спротив російської влади. Про університет годі й говорити – навіть чисельніші та більш пасіонарні нації, такі як татари, так і не домоглися цього. Освіта та наука свідомо русифікуються, і Москва не допускає навіть думки про створення національних академічних осередків.

У 30-х роках була знищена майже вся національна інтелігенція – та, яка виникла у часи коренізації. 800 осіб було розстріляно, близько 8 тисяч – розміщено по таборах, і мало хто повернувся назад.

Наприклад, геніальний ерзя Яков Кулдуркаєв створив «Ермезь» – національний епос, неперевершений взірець ерзянської літератури. Він розповідає про давні часи, але там є момент, де ерзяни б’ються з «русскими». І хоча та історія була адаптованою до «Истории государства российского», він отримав за цю книгу 20 років таборів. Подібні історії повторюються і сьогодні, імперія не міняється.

— Незалежність і власна держава – це серйозна заява, ідеться про політичну організацію і свідомість, а не лише про культурницькі питання? Як ви це бачите?

— Завдяки тому, що я як інязор живу в Україні, а значить можу вільно діяти, ми за останній рік зробили те, чого не могли зробити кілька десятиліть. Ми налагодили функціонування Ради старійшин, затвердили положення про роботу представницьких органів – прототип національної конституції. Створено інформаційну і термінологічну комісії, тому що в ерзянську мову потрапило багато російських слів, а питомі були втрачені. Через переведення на кирилицю були навіть втрачені деякі питомі звуки. Саме тому весь документообіг секретаріату і сайт інязора ведеться латиницею. Ми видали словник московсько-ерзянської мови латинкою, зробили самовчитель мови – також латинкою. Працюємо над виданням аудіоказок ерзянською. Тобто ми займаємось двома стратегічними напрямками роботи – намагаємось зберегти національний хребет – нашу мову, і одночасно закладаємо підвалини самоорганізації і політичного представництва ерзянського народу.

— Ви зараз говорите про відродження країни ерзя і мокшан. Але є також рух «Вільний Ідель-Урал», який добивається створення країни на базі кількох національних республік.

— Щодо мокшан, то ми не можемо поводитися, як Москва, і вирішувати за них. Так, Мордовія – це ерзянсько-мокшанська країна, але мокшани мають приймати рішення самі. Поки що пропозицій від них не лунає. Москва створила штучно багато больових точок в республіках Ідель-Уралу. Наприклад, є певне протистояння башкирів і татар. Народи втягуються в це, починають штучно роздмухувати конфлікти і доходить до взаємної ненависті – замість того, щоб боротися проти спільного ворога. Росія бере на себе роль третейського судді, спершу створюючи проблеми, а потім буцімто вирішуючи їх. Я намагався порушувати це питання у розмовах з національними лідерами цих народів. Поки видається так, що вони розуміють роль Москви у цих процесах, однак недооцінюють небезпек, що свідомо генеруються Кремлем.

Для того, аби уникнути міжетнічних і територіальних конфліктів, мінімізувати деструктивний вплив Кремля, примножити наші сили і можливості, ми запропонували конфедеративний проєкт. «Вільний Ідель-Урал», в якому ми маємо навчитися домовлятися і чути одне одного. Тобто ми створюємо конфедерацію на кшталт Євросоюзу, в якому кожна країна є суб’єктом – спільними будуть кордони, армія і зовнішня політика.

Коли йдеться про Ідель-Урал, то принциповим є те, що ми не прагнемо переглядати наявні кордони між республіками, водночас ми свідомі необхідності корегування кордонів зовнішніх.

— У випадку реалізації ваших планів, Ідель-Урал буде анклавом всередині Росії – так, як це є на мапі нині?

— Ми чесно говоримо, що можемо претендувати на деякі території. Наприклад, Башкортостан колись мав спільний кордон з Казахстаном. Для того, щоб такого спільного кордону не було, Москва забрала собі два райони, Гайський і Кувандикський. Я звертався до керівників Башкортостану про необхідність вирішення цього питання зараз, у межах Російської Федерації.

— Ви вважаєте, що це можливо зробити у межах Російської Федерації?

— Ні, не вважаю. Але питання треба порушувати, зокрема перед світовою спільнотою. Бо якщо ти не заявляєш про свої права, то хто ж на них звертатиме увагу?

— В республіках Ідель-Уралу доволі значне російське населення, доходить до половини. Як ви бачите їхній статус?

-«Русские» в національних республіках найбільше бояться того, що ми поводитимемося так, як вони. А ми стверджуємо: Ідель-Урал – це союз держав, які обрали європейські цінності й принципи, в центрі яких – людина. Тому ті, хто хочуть жити в Мордовії чи в іншій республіці Ідель-Уралу, і не підпадають під люстрацію, мають бути законослухняними громадянами і поважати державу, в якій живуть. Та й ті, що підпадуть під люстрацію, просто не матимуть права працювати на державних посадах. Ясна річ, треба буде мову вивчити, а на перший час мова спілкування між республіками, вірогідно, буде російська. При тому, ніхто не заборонятиме використовувати російську мову, але це не завдання ерзян рятувати її. Тобто, умовно кажучи, ми творитимемо певний варіант Фінляндії.

ПРИПИНІТЬ ГОВОРИТИ «РОСІЯ»! Є РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ – ЦЕ ПЕРЕФОРМАТОВАНИЙ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ

— Як створення Ідель-Уралу може бути оформлено юридично, щоб це не порушувало міжнародного права?

— Легітимність російської влади забезпечується виключно репресивним апаратом. Щойно цей апарат дасть збій – ми скористаємось своїм шансом. Наша легітимність – це реалізація священного права на самовизначення народів. Ідель-Урал формується на європейських принципах і цінностях. Якщо ж ви говорите про російські закони, то ми не можемо цього зробити, не порушивши їх.

Це не просто забаганка кількох десятків чи сотень людей, які захотіли власну державу. Знаючи те, яка насправді ситуація в національних республіках, я бачу, що процес розпаду імперії триває. Багато інтелектуалів трохи скептично до цього ставляться, вважаючи, що ці процеси продовжуватимуться ще років 300. Однак згадайте, як скептично у світі ставилися до постання України у 1991 році.

Багатьом українцям не вистачає розуміння, що Росії немає. Українці, як і європейці та американці, звикли сприймати цю імперію крізь вікно Москви та Санкт-Петербурга. Мовляв є велика мононаціональна імперія – Росія. Припиніть говорити «Росія»! Це – Російська Федерація. А Російська Федерація – це переформатований Радянський Союз. А чи позбавилася Російська Федерація причин розпаду Радянського Союзу? Відповідь: ні. При тому, що Радянський Союз був міцнішим через Варшавський договір й існування «залізної завіси». Так невже ви думаєте, що треба чекати 300 років, щоб перестала існувати ця деградуюча імперія? І Україна має виконати свою історичну місію.

— З прискорення розпаду Російської імперії?

— Я не хочу нав’язувати своє бажання українцям, просто говорю, що у вас є історична місія. Україна для багатьох є провідною країною свободи, і так завжди було. Ким була заповнена більшість концтаборів? Литовцями і українцями. Інша річ, що зараз Москва і ФСБ настільки активно душать національні рухи, що ми побоюємося, що потім буде пізно.

Є небезпека, що ми – ерзяни – не будемо готові до того моменту, коли Росія почне розпадатися. І в такому разі буде біда, бо місцеві князькі ніколи між собою не домовляться, почнеться дерибан і кров.

— Як Україні готуватися до цього моменту?

— Україні просто потрібно постійно пам’ятати, що вона має союзника всередині Росії – національні рухи. Я не бачу проблем, якби Україна створила новинний сайт, де публікувала б новини мовами корінних народів РФ, а також телеканал для народів Ідель-Уралу і Північного Кавказу – такий собі аналог польського «Белсату». Для цього не потрібно багато грошей. Натомість ви створюєте якісь російськомовний канал для окупованих територій, продукти якого мають на Ютюбі по 300-400 переглядів.

Місія нового інформаційного каналу мовами корінних народів – просто говорити правду. Правду про те, що в 6 з 22 районів Мордовії немає жодної лікарні. Про те, що в деяких районах 70% людей працездатного віку шукають роботу за межами Мордовії, бо немає робочих місць. Середня зарплата – 7 тисяч рублів (менше 2 тис. грн), а якщо погано поводитимешся, то тебе позбавлять навіть цієї роботи. Це російська формула з часів Катерини ІІ: «Отдавать преимущество прилежанию и послушанию в ущерб остроумию». Якщо про це говорити українською чи російською – це одне, а якщо ерзянину це ж пояснити ерзянською, то він інакше сприймає почуте.

По-друге, в умовах війни Україна має робити дії наступального характеру. Не покладайте великих надій на зміни після Путіна. Це дурниця. Система не зміниться, і Навальний небезпечніший за Путіна, бо є ідейним імперцем. Тому Україна має допомогти світу зрозуміти істинне обличчя і бажання РФ й допомагати саме національно-визвольним рухам, а не російській опозиції. Я був на форумі «Свободной России» і можу сказати впевнено, що вони ті ж імперці-шовіністи, лише вивчили англійську і користуються виделкою. Для них не існує корінних народів.

Бо сьогодні, коли я спілкуюся з ерзянськими, башкирськими чи татарськими блогерами, які живуть в Україні, то вони запитують, які є гарантії їхньої безпеки у тому разі, якщо РФ подасть їх в розшук в Інтерпол, або вимагатиме їхньої видачі. Звісно, це може гарантувати лише держава, у даному разі Україна.

Окрім того, непогано було б створити Інститут вивчення народів Російської Федерації. Своїх майбутніх союзників треба розуміти. Це стратегічні завдання.

РОСІЯ ДУЖЕ ЗЛЯКАЛАСЯ МОГО ВИСТУПУ В ООН, БО ЗЛОЧИНЕЦЬ БОЇТЬСЯ ПУБЛІЧНОСТІ

— Ваш виступ в ООН за квотою України можна вважати такою підтримкою і першим кроком?

— Це був навіть другий крок. Першим кроком стала постанова Верховної Ради попереднього скликання щодо звернення до Ради Європи, ООН і країн світу про порушення прав корінних народів Російської Федерації. Вона навіть пропонує запровадити санкції щодо РФ.

А наступний крок, який надав мені можливість виступити в ООН, – важливий і сильний. Це слабке місце РФ, бо злочинець завжди боїться світла й публічності. Асоціація фіно-угорських народів Росії навіть відмовилася брати участь у Всесвітньому конгресі фіно-угорських народів. Члени цієї асоціації – звичайні російські чиновники, які роз’їжджають по світу і займаються показухою – мовляв, як гарно різні народи живуть у складі РФ. Є інформація, яка свідчить про те, що їхня відмова є наслідком того виступу.

Секретаріат інязора підготував виступ, який, згідно з регламентом, у хвилину вклав квінтесенцію всього, що відбувається з ерзянами в Російській Федерації. І було очевидно, що на Конгресі про це говоритимуть, а відповідати на це росіянам нічого. Тому вони відмовилися від участі в Конгресі, але це не значить, що ми туди не поїдемо.

Ми вже мали схожу історію в Будапешті, де проходив Конгрес у 2013 році. На нього, як і на попередні Конгреси, не пускали ерзян. Того разу ми коректно підготували усі документи, але їх не затвердили. Тоді попередній інязор розробив план, давши мені і ще одному ерзянину завдання потрапити на Конгрес. Він дуже мудро порадив оселитися у тому самому готелі, де проходив Конгрес. Ми так і зробили. І ось, наступного ранку заходять делегації, а ми вже там. Вони непогані актори, але здивування приховали важко.

В обідню перерву ми організували пікет і почали ставити питання, чому нас не зареєстрували на Конгрес, якщо ми правильно оформили документи. Ці чиновники накинулися на нас, почали виганяти. Один з них звернувся до охорони, вимагаючи, щоб нас вивели, а охоронець натомість дав йому відкоша, адже ми були постояльцями готелю. Тому наша акція вдалася.

Цього року ми знову надіслали документи для участі в Конгресі, який проходитиме в Естонії, і наша ерзянська делегація має поїхати.

— Якою була реакція на ваш виступ в ООН і в Україні, і чи задовольнила вона вас?

— В Україні відчувалася велика підтримка, і я вдячний українцям за це! Ми отримуємо дуже серйозну підтримку від українських націоналістів, які чудово розуміють ситуацію. Що стосується Російської Федерації – то звідти маємо мовчання і відмову від участі у Всесвітньому конгресі фіно-угорських народів. У приватному порядку мені переказували обговорення, яке відбулося у парламенті Татарстану, – мовляв, як я міг так зневажливо озватися про їхнє благополуччя. Мало того, мені дорікають, що оскільки я не живу в Російській Федерації, то й не маю права про неї говорити. Однак моя відповідь проста: я служу ерзянському народу і моя батьківщина – це Ерзянь Мастор, а не РФ.

— Чи правильно я розумію, що у самій Мордовії переважно сприймають ваші ідеї, багато людей русифіковані.

— Вони перебувають у конкретному інформаційному оточенні, в них стокгольмський синдром. Тому я наголошую на важливості випускати новини мовами корінних народів РФ. Також важливо розповідати про історію: про 800 років панування, знищення ідентичності, розкуркулення, все, що відбувалося під час Другої світової війни. В РФ досі не хочуть оприлюднювати низку документів, тому що виявиться, що вся офіційна історія є брехнею.

У тому, що в РФ лишилися свідомі люди, мене переконують зміни, які там відбуваються – у людей міняються погляди, коли вони починають сприймати інформацію рідною мовою і в національному контексті.

Наприклад, я інколи застосовую один прийом. Коли мені щось починають розповідати про «бандерівців», то веду приблизно такий діалог:

— Дійсно, дістали ці бандерівці! Як згадаю, що вони розстріляли всю нашу інтелігенцію!, — на це перша реакція – мовчання, а далі йде фраза:

— Ти що, дурний? Вони ж до нас не приходили.

— Як не приходили? — «дивуюся» я. — А хто ж діда твого розстріляв?

— Ну як хто? Комуняки розстріляли.

— А хто тобі про бандерівців розповідав? Ці ж комуняки і розповідали.

У результаті люди, які два роки тому називали мене фашисто-бандерівцем сьогодні підтримують і лайкають мої дописи. Зрештою, я колись був такий же, як вони, і мав відповідне коло спілкування.

— Ви нещодавно проводили переговори з башкирськими блогерами. Як враження?

— Башкири – сильна та сформована нація. Москва може пересадити лідерів національного руху, може тримати народ в етнографічній клітці і здійснювати їхню русифікацію, але розправитись із таким великим народом не в силах – не в умовах ХХІ століття. Там є свої місцеві моменти, також є страх. Однак якраз сьогодні Башкортостан – найактивніша республіка Ідель-Уралу. Там є національні організації, заборонені РФ. Тому підкреслю: національні рухи в РФ – це не лінійні процеси, визвольна боротьба може спалахнути в будь-який момент. Ми потроху готуємо людей до цього. Пояснюємо, що в слушний час потрібно не марші з національними прапорами проводити і не пісні співати, а націоналізувати відібрану окупантами промисловість, взяти під контроль всі стратегічні об’єкти, провести арешти керівництва ФСБ та МВД, роззброєння армії та силовиків. Далі – люстрація і формування збройних сил. До того часу ми повинні сформувати власні національні представницькі органи. Адже як тільки щось станеться, то багато людей, як завше, намагатимуться на тому нажитися, і важливо шляхом самоорганізації не допустити цього. Люди слухають дуже уважно, тому що… у них і в думках такого не було. Я наводжу приклад Майдану, коли «Беркут» хоч і втікав, але ставав перед блокпостами по селах. Було відчуття контролю і безпеки.

Щодо українських інтересів. На жаль, ваші політики поки не розуміють і не сприймають сказаного вище. Для багатьох позиціонування Москви як ворога – лише частина публічної і вигідної зараз риторики. Глибоко в душі вони не можуть прийняти думки про те, що росіяни – це вороги. Просто варто зрозуміти, що у цій війні не може бути двох переможців. Неможливо завершити цю війну шляхом домовленостей, бо предмету договору не існує. Адже що є предметом? Повернення окупованих територій? Ні. Не повертати? Але це не влаштує українців, тому й предмету розмови нема. РФ починала війну не для того, щоб потім домовлятися.

 — Які ваші враження від готовності молоді підтримати національні рухи?

— Молоді люди більш русифіковані й совєтизовані, бо підростали в час, коли русифікація увійшла в найактивнішу фазу. Однак і серед них є яскраві та талановиті одиниці, що не бачать себе зденаціоналізованими гвинтиками імперії – вони шукають своє національне «Я».

Я хочу підкреслити, що тільки один народ РФ висловив своє ставлення до російської агресії в Україні – ерзя. Є звернення Ерзянського національного конгресу, в якому сказано, що це не наша війна й ерзяни не повинні на неї йти. Це не значить, що ніхто з них не поїхав. Є такі, що повелися на агітацію, адже до цього з них вже зробили ідейних людей «русского мира». Ерзянин Григорій Сурайкін, що поперся «рятувати світ від українських фашистів», підірвався на міні під Маріуполем. Він ніс гранатомет тоді, і я питаю: а куди саме він йшов? Явно він ішов вбивати українських воїнів. А хто його агітував? Як виявилося, комуністи Мордовії проводили агітацію за набір на війну на стороні «ДНР». Я вважаю, що їх треба судити за це.

До речі, це один з аргументів на користь миттєвої декомунізації та люстрації, коли буде досягнуто незалежності Ідель-Уралу. Тобто не варто повторювати помилку України і застрягнути з комуністичним минулим. Аргументи на кшталт «давайте не ображати комуністів і комсомольців», «треба почекати, поки вони помруть» тільки поглиблюють наслідки. Не помруть вони, а виростять своїх прихильників. Так, це болючий процес, але наслідки більш дієві, якщо це робити рішуче.

 Ольга Скороход

Поделиться:
Загрузка...