Доїзду у наше село на Сумщині більше нема. Вірніше так, проїхати теоретично можна, але це гра в рулетку. Російські дрони полюють за цивільними автівками.
Не так давно сусід прорвався на город з дружиною і тещею, доки картоплю копали, дрон прицільно підірвав машину. Теща тепер не знає, чи дякувати зятю за врятоване життя, чи ображатися, що той з такою силою штурхнув у канаву з наближенням дрона, що тепер увесь поперек у синцях.
Ті села, які на пару кілометрів ближче до кордону, зовсім порожні. У одному з них лишилося всього п’ять жителів.
Кажуть, що процвітає мародерство, причому не дрібне аматорське, а у промислових масштабах. Організовані банди методично відкривають цілі вулиці, виносять все, аж до вирваної з м’ясом проводки. Банди заїжджі, не місцеві. Наші родичі поки що на власні очі не бачили, але такі чутки. Боюся, що правдивість цих чуток доведеться перевірити зовсім скоро.
Багато хто засидівся на місці до останнього, сподіваючись, що до нас не дійде. У людей дійсно були очікування від переговорів Трампа з путіним, а також впливали і досі впливають заяви Зеленського про нашу потужну незламність. Окозамилювання і заперечення реальності нікуди не поділося і не могло подітися, це стиль такий.
У нашій маленькій громаді героїчно працюють ремонтники, під обстрілами відновлюють світло і ремонтують розбомблені об’єкти критичної інфраструктури. Ще на місці староста села, дехто з адміністрації громади.
Люди виїжджають переважно до родичів, тобто все своїми силами.
У новини і статистику обстрілів потрапляє десята частина того, що насправді відбувається, область в інформаційний блокаді.
Справа Громад і Петро Олексійович возять допомогу на наше прикордоння захисникам Сумщини, але ж ми розуміємо, що це теж питання часу. Порошенку викручують руки, через санкції, які на нього наклав Зеленський, купувати і виготовляти техніку для ЗСУ стає майже неможливо, рахунки заблоковані, банк паралізований, підрядники, які виконували замовлення, потрапляють під слідство.
Я дуже шкодую, що мені не вистачило наполегливості вивезти з села усе майно ще минулого літа. Не було куди, мама була категорично проти, не могла витримати думку про розорення домівки. Тепер що ж, уже пізно. Лишається тільки сподіватися, що ні бомби не влучать, ні мародери.