Радник Єрмака Олексій Арестович заявив, що не дасть побудувати українську етнічну державу, бо така країна матиме «маленьку культуру». Натомість, Україна, мовляв, має не відмежовуватися від російської культури і стати прихистком для «хороших росіян».
.
Власне,
заява Арестовича не здивувала, ця особа навіть українською мовою володіє так-сяк. Очевидно, української культури Арестович не знає, російська йому рідніша. Але фраза про «маленьку культуру» різонула вухо.
Розумієте, культура не існує без її носіїв. Без митців які створюють культурний продукт – книжки, фільми, п’єси тощо. Нині чимало носіїв української культури не мають часу творити. Вони воюють.
У теробороні служать письменник Сергій Пантюк та актор Дмитро Лінартович. Волонтерить співачка і акторка Алла Мартинюк. В боях у Ірпені загинув співак та телеведучий Паша Лі. Тощо й тощо.
Всі ці люди зараз не творять. Вони служать. Вони захищають Україну.
Та чого там? Я сам проходжу зараз службу у 72-й бригаді ЗСУ. Як на мене, всі наші таланти митців держава могла використати з набагато більшою користю. Замість цього держава мені прислала повістку до військкомату. А до того присилала до мене офіцерів СБУ. На поговорити. Я не жартую.
Наразі я не пишу чергову книжку. Я не поширюю вже видану книжку. Я не маю на це часу. Я воюю. Я виконую бойові завдання, на рівні з іншими захисниками України. Держава раніше не цікавилася моєю культурною діяльністю. Раніше вона намагалася примусити мене для продажу книжок завести касовий апарат. Тепер я просто не можу писати. Я в армії.
І от з’ясовується, що багато років я працював на зміцнення «маленької культури»… А аби українська культура перестала бути «маленькою» треба НЕ аби ми всі творили, а не з автоматів стріляли, ні. Треба притягти до України «хороших росіян». Аби вони нам зробили культуру. Не маленьку. Поки ми всі служимо…
Зрозуміла вам така логіка? Мені – більше ніж. Я дуже гарно пам’ятаю що при владі у нас – виробники денацифікованих серіальчиків для російського ринку. Я пригадую, як господін Шефір, коли Зеленський став президентом, просторікував про необхідність перегляду Закону про мови, аби не заважати їм знімати їхнє «мило» для Росії. Певно, тоді в оточенні ЗЕ теж називали українську культуру «маленькою».
Хотілося б почути про «маленьку культуру» коментар шефа Арестовича – Єрмака. Він теж вважає українську культуру «маленькою»? А Зеленський? Бо наразі вони вкотре переконали мене, наскільки правильно я робив що їх НЕ підтримував. Бо українська культура біля ЗЕкоманди й поруч не ночувала.
Бо взагалі нема «маленьких» і «не маленьких» культур. Є взагалі культура. Яка або є – або її нема.
І так. Ми, митці які роблять українську культуру, з фронту повернемося. Обов’язково! Ми повернемося набагато більш злі, агресивні і загартовані війною – у всій її потворній красі. Ми повернемося і продовжимо творити. Далеко не панегірики зеленій владі.
«Маленька культура» про себе ще нагадає не раз.
І ось ми знов не говоримо про майбутню концепцію розвитку України. Не говоримо про те як стати членами НАТО. Не будуємо плани, як очистимо країну від внутрішнього русского міра. Зрештою, не говоримо як відбудувати країну після масштабних руйнувань від окупанта.
Але, ми говоримо про антиукраїнські заяви якогось арєстовича. Сюр. Перевернута реальність.
Люди задають питання: а коли ж нам пожити? Коли в країні буде спокій? Коли нарешті ми перестанемо ходити по колу?
А ми ходимо і ходимо.
Бо жодних висновків не зроблено ні в 91му, ні у 2004, ні у 2014, а схоже і зараз теж ні.
Коли 31 рік патріоти говорять, що будувати треба свою державу, без окупантів, без язика, без звичайних путіністів і «харошіх» путіністів, то це «не на часі».
У нас все «не на часі». Від мови до заборони роспатріархату. А потім зрештою історія повторюється і повтооюється.
Думаєте зараз проскочимо?
Не проскочимо.
Оце ходіння по колу буде продовжуватись до тих пір, поки розмов про культуру окупанта не буде взагалі. Поки кожного з вас не перестануть цікавити галкіни, овсяннікови, невзорови, пугачьови чи інші давні представники русского міра.
А до того часу нові «путіни» будуть приходити і приходити. Лише змінювати назви, імена, обличчя. А суть залишатиметься.
Коли ж ми нарешті зрозуміємо, що Україну треба нарешті відгородити ментальним, мовним та реальним парканом від росії. Один раз і назавжди.
Арєстовіч (тм) відмовив українській культурі в праві бути самодостатньою складовою світової через її «маленкість» і вчергове прямо заявив про необхідність створення тут «альтернативної росії» — тобто малоросії.
В той час, коли українців буквально знищущують саме за національною ознакою.
…………………
Це старе добре євразійство.
Той же путінізм, тільки в зі смазлівим є*балом та вкрадчівим голосом, «одіннарод»-лайт.
Ці тези нічим не відрізняються від тез того ж медведчуковського євразійця Погребінського, звинуваченого в державній зраді.
…………
Всім цікаво скільки триватиме війна і Україна нестиме людські та територіальні втрати?
Доти, поки представники влади говоритимуть голосом ворога.
.
Оскільки в одному з «улюблених спікерів» раптово прокинувся культуролог, таки скажу декілька слів.
Якщо людина роздумує про культуру в категоріях «велика» і «маленька», вона сама в собі видає важку травмованість саме рускім міром.
Бо це якраз дуже російська гра: назвати свою культуру великою і натягувати умовного пушкіна на глобус світової культури. І те, що він не натягується, носіїв «великої культури» не обходить. Головне в цій історії – достатній рівень пихи і самозакоханості.
Я не розумію, як українську культуру (в разі, якщо ти бодай побіжно її знаєш) можна назвати «маленькою». Наша культура – глибока. І я цілком тут обійдусь без патетичних фраз про «сягає глибини віків». Мені достатньо того, що в 20-му столітті творили наші найкращі – Розстріляне Відродження і «шістдесятники». Але для того, щоб про це говорити – їх треба знати. Наша культура – «вертикально» глибока.
Наша культура – «горизонтально» розмаїта. Бо українська культура всотала десятки й сотні елементів інших культур – від кримських татар і поляків. Від гагаузів чи вірмен. Але для цього, щоб це розуміти – її треба вивчати. Зрештою, перш за все – її просто треба любити.
Я не розумію, що таке «моноетнічна» культура. Звісно, якщо мова не про тоталітарні режими. Культура – це живий організм, який постійно розвивається і вчиться. Культура є в постійному динамічному діалозі. Її неможливо загнати в «моноетнічні рамки»
Врешті – наша культура – європейська. Знов таки – ті найкращі – письменники, художники, кінематографісти – вони вплітали і переплітали нашу культуру саме з Європою. І ми були б ще яскравіші і «видиміші» у світі, якби, власне, російська імперія (нехай і тимчасово й підмальована в червоний колір) – не ламала нашу культуру. Бо якраз в парадигмі цього руского міра (байдуже під якими лозунгами) – ми були загрозою. Автентичність і самобутність нашої культури, її потенціал був загрозою. Від Підмогильного до Стуса.
Так, нам без сумніву, варто брати якнайбільше від людей, «близьких нам за менталітетом, по духу і мовою». Наприклад – від поляків та інших західних сусідів.
Зрештою, саме про самобутній і водночас європейський розвиток нашої культури майже сто років тому кинув своє «Геть від Москви!» Микола Хвильовий. Але для цього, щоб про це говорити, треба знати, хто такий Микола Хвильовий.
А людина, яка вивчає, намагається зрозуміти і просто любить нашу – таку глибоку і розноманітну культуру – ніколи не назве її «маленькою».