Про горе-підручник із ароматом культу особи Зеленського для 11 класу

Щоб нащадки краще запам’ятали який урок треба винести з бездумного будівництва доріг перед обличчям готуючогося до війни ворога. Плюс додати графіки як скорочувались витрати Міноборони в той самий час і як міністр Резніков потім бідкався «а де всі були у березні 2022 року? Коли на складах нуль бронежилетів, а треба було привезти сотні тисяч».

Натомість новий підручник історії України для 11 класу (Галімов Гісем Мартинюк) містить сугубо позитивно-державницьку оцінку «Великого будівництва»: «За два роки реалізації програми Україна отримала майже 14 тис. км нових шляхів, а це майже 40% доріг державного значення, і майже 500 мостів та переходів» (цитату взяв у Oksana Torop) .

Як кажуть, вгадайте з двох раз що з таким підходом робитиме влада якщо і коли буде тимчасове замир’я? Невже з усих сил почнуть робити ракети для захисту від майбутнього вторгнення? Чи відразу побіжать асфальтіровать-бетоніровать якусь канєшно необхідну цивільну хрінь?

Про всяк випадок – ось вам про гроші на цей підручник. Його продають зараз по 546 гривень https://surl.li/aovntu. І це невїбічнєскі несусвітня ціна від бариг видавництва «Ранок» Круглова. Бо держава лише у грудні замовила «Ранку» виготовлення цього підручника по ціні 135 грн. При цьому вже й заплатили 11 млн грн за 83-тисячний тираж. https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-12-18-019523-a

​​Дискусію про підручник історії із шістьма фото Зеленського прихильники ЗЕ звели до тези «чиї фото є в підручнику». А справа, насправді була не у фото. В іншому, і я про це писав. Справа — в оцінках. Важить не те як себе оцінює за своєї каденції ЗЕкоманда. Важить те як їх оцінять нащадки.

А тут — дивовижний текст Олексія Голобуцького. Власне — саме про це. Про недалекоглядність.

«Щодо «підручника історії» Галімова.

Опустимо корупційну складову, 400 грн навару з однієї книжки і звичне скорботне вопіяння в пустелі освітян щодо усталених схем затвердження підручників, угод з видавництвами і державою та авторських прав.

Опустимо питання кондового агітпропу взірців періоду вже напівздохлої КПСС з усіма нудними і неперетравлюваними в принципі штампами в підходах, в описах, у відборі тем, в ілюструванні. Як прокоментував сам автор, «зробіть краще, як такі умні!».

Я як історик зачеплю просто технічний момент — як найбільш нейтральний і найбільш (нібито) очевидний з усіх. Зарано. От елементарно зарано вносити до підручників війну, яка все ще триває. Яка невідомо ще чим скінчиться (хоча в підручнику не сформульовано навіть те, з чого почалась). Зарано для узагальнених оцінок, для висновків, навіть для загальної періодизації.

Таке має сенс закріплювати на сторінках підручників років через 10. Причому після завершення. Тоді картину вже видно вповні. Тоді вже можливі історичні висновки — об’єктивні, а не тенденційні чи політично вмотивовані.

Це абетка історичної науки.

Ну і не можна не згадати про наших дітей і юнацтво. Які не ідіоти. Які (навіть ті, які не читають) дивляться і слухають хоча би на ТікТок щодня якісь фрагменти реальної картини. Бо зараз не 1970-80-ті, інформація не обмежена двома телеканалами, газетою «Правда» і доступними для одиниць ентузіастів «голосами».

Але в початковій історичній освіті ми повернулись на 40-50 років назад: коли в школі дітям завантажували нудотну пропаганду КПСС і «офіційну версію», яка не мала нічого спільного з реальністю. От власне ті штампи, які старше покоління досі цитує і ними жартує. А якісь реальні дані школярі фрагментарно отримували на вулиці і в родинах.

Діти не терплять лицемірства. Держава, яка їм бреше в очі, — не їхня держава. Це одна з багатьох причин, з яких розвалився СССР: відчуження громадян від такої держави, яка постійно бреше. Тому отакими підручниками згнила ще в утробі НУШ виховує молодь-громадян світу. Байдужих до держави Україна і її проблем.»

Печера Дракона