Тепер «журналістика» в нашій країні це спогади арахамії без купюр. Те, що б мало увійти в його мемуари і пилится на полиці нікому не потрібне, тепер в нашій країні подається як серйозний журналістський проект поважного (колись) видання.
Але між рядків: порушена секретність в перші ж хвилини місця перебування головних яєць країни, хаос управління, повна відсутність «готувалися».
Кудись ділися згадки про перестрілки з рускім десантом на Банковій. Прям дивно.
Зате багато спогадів про «квартирне питання», як Подоляк, про якого Данілов казав: «хто він такий? Я його бачив тільки на пеньках у Януковича», у бункері №1 захопив кімнату Стефанчука і повісив табличку «зайнято».
А взагалі, дуже цікаво було дізнатися, що в ті хвилини, коли в Києві мужикам роздавали автомати із вантажівок, коли херсонська ТРО з коктейлями молотова гинула під великокаліберними кулеметами, ці… задовбалися нудитися в бункері і пішли красти вино:
«Я пам’ятаю, це найсмачніше вино було. Ну, коли ти сидиш на нервах і немає нічого такого, і потім ми знайшли це вино. І було свято таке маленьке».
А потім вони захарилися «сидіти на нервах» і побігли на переговори:
«Одним із ключових невирішених питань залишалось – як сконтактувати з Росією і зрозуміти, чого вона, власне, хоче.
«Ми ж не розуміли, що це за «денацифікація», якісь там незрозумілі терміни, які були публічно Путіним у відеозверненні озвучені, – згадує Арахамія»
Нащо тобі розуміти, що там в башці ворога? Він тебе прийшов убити. Ти маєш завалити його, а потім з’ясовувати, що було в його тупій башці.
Короче видно бажання мерзенних пропагандистів упячки зализати зелений зад, але компетенції так собі.
Взагалі, я б побудував цей матеріал по-іншому. Драматургія потребує контрасту:
тут — розповідь, як боєць в мерзлому окопі ловить прильоти. А в наступному абзаці — як владний муж у теплому бункері нудиться і в нього «немає нічого такого».
тут — Віталій Скакун приносить своє життя у жертву в машині начиненій вибухівкою. А в наступному абзаці — Рєзніков у сауні.
тут — розповідь оточених на азовсталі, бо владні дауни не готувалися, про те, як у бункерах не було харчів, води, медицини, як поранені кричали без допомоги і вмирали. А в наступному абзаці ниття Арахамії з приводу нажраних «10-15 кг».
Оце був би матеріал.
Але для цього треба бути дійсно журналістом, а не лобизателем зелених яєць.
Шкода, вбили колись Гонгадзе. Той був дійсно сміливою людиною, гарним, серйозним чоловіком. А ці тепер провладні мокріци, соловйови і кісєльови. Як їхній бункерний встав, як він сів, як подивився вдаль… Хіба можна було б уявити такий матеріал за часів Гонгадзе?
Просто позорище.
Одне тепер видно: чому він не втік. Він мав власне найзахищеніше у світі місце. Петренки і Сидоренки кладуть життя — нащо тікати?
Це в той час, коли стояли черги під військоматами, йшли всі, і старі, і інваліди.
Правда не всі, деякі «інваліди» ховались по бункерах, їли мівіну і, виявляється, пили вино, блді. Чекали коли країна впаде
————-
Давид Арахамія розказав УП про перебування в бункері з президентом у перші дні війни.
Це адіще. Нащо було таке виносити на люди?
Цитата 1.
«Глава фракції «СН» розповів, що за період війни на «сухпаях» набрав 15 чи 16 зайвих кілограм, а тісні кімнати бункера довелося ділити з іншими».
Цитата 2.
«А потім ми з Подоляком згадали, що в Кирила Тимошенка (ексзаступник глави ОП — ред.) в кабінеті був холодильник з вином гарним. І пішли його «грабувати». Вночі це було. Я тоді побачив, як виглядає будівля ОП вночі, коли там прожектори…
Ну це в такому хорор-фільмі наче, знаєте? Все завалено мішками з піском. Ми пробирались, наступили на якогось нацгвардійця, потім вибачались. Бо всі коридори, вони ж були без світла, і ми там з цими ліхтариками з телефонів пробиралися…
Я пам’ятаю, це найсмачніше вино було. Ну, коли ти сидиш на нервах і немає нічого такого, і потім ми знайшли це вино. І було свято таке маленьке».
Це до питання, чому НАТО нам не довіряє. І в ЄС не беруть тут і зараз. Бо замість того, щоб зробити потрібні реформи і ухвалити закони, глава президентської фракції розказує про жири і алкоголь.
З поваги до жителів окупованих Бучі та Ірпеня можна було не розповідати про це публічно. З поваги до героїв, ціною життя яких Арахамія і Подоляк веселились у сховищі, теж.
(с)Марина Данилюк-Єрмолаєва